Папа малював картину гірку, але не правдиву. Салах-ад-Дін, взявши Ієрусалим, дарував життя християнському населенню, обмежившись викупом, і надав можливість тисячам хрестоносців неушкодженими повернутись додому.

Між тим, коли у свій час перші хрестоносці захопили Ієрусалим, вони вирізали все мусульманське населення.

Здійсненню походу перешкоджало все те ж ворогування королів Англії та Франції. Папа Гнівно засуджував цю ворожнечу: "Поки наші государі взаємно переслідують одне одного з невгасимою ненавистю, поки один намагається помститись другому за образу, немає жодного між нами, хто взяв би до серця образу Христа".

Папа намагався збудити ненависть до мусульман. Він оповідав про вигаданого мусульманина-оратора, який ніби-то говорить речі, образливі для християн: "Де ж ваш Господь, що він не в змозі обстояти ні себе, ні вас від наших рук? Ми поглумились над вашою святинею, Ми простягнули наші руки на заповітні для вас місця і проти вашої волі утримуємо у нашій владі колиску, де виникло з вашої вигадки, ваше суєвір'я. Ми зламали списи французів, відвернули хитрість англійців, знищили силу німців, перемогли зверхніх іспанців! Де ж ваш Господь? Хай він воскресне і поможе вам. Тепер нам залишається, перебивши мечем тих, кого ви полишили тут, здійснити натиск на ваші землі і знищити вас так, щоб про вас ніколи й згадки не було!" Своє послання папа закінчував закликом взяти меч для захисту святої землі, щоб на початок березня наступного року (1199) графи і барони вислали загони воїнів, споряджені всім необхідним для дворічного походу.

Іннокентій обклав усі монастирі і церкви особливим податком на проведення походу і послав двох своїх кардиналів для підготовки походу. Один із них їде до Франції, щоб домогтись миру з Англією, другий - у Венецію, щоб вона забезпечила все потрібне для перевезення хрестоносців морем.

На одному з турнірів, який проходив у Франції, багато баронів і рицарів, що зібралися там, прагнули походів і слави і тому прийняли під впливом палкого проповідника обітницю хрестоносця. Це було восени 1199 р., тобто пізніше того періоду, який папа визначив для початку виступу.

Французькі барони обрали своїм ватажком графа Тібо Шампанського і вирішили направити послів у Італію, щоб домовитись про перевезення весною 1202 р. хрестоносного війська з 4 500 рицарів і коней, 9 000 зброєносців, 20 000 воїнів.

Спочатку хрестовий похід планувався проти Єгипту, який володів Ієрусалимом. Хрестоносці звернулись з проханням до Венеції перевезти їх у дельту Нілу. Венеціанський дож Енріко Дондоло зажадав за це величезну суму - 85 тис. Марок сріблом. У Хрестоносців не було такої суми і дож, який прагнув відвернути похід від Єгипту, з яким Венеція торгувала, і використати хрестоносців у своїх зовнішньополітичних цілях, вимагав для компенсації завоювати для Венеції далматинське місто Задар. Але й після цього венеціанці не виконали своєї обіцянки перевезти хрестоносців у дельту Нілу. По договору з керівником походу Боніфацієм Монферратським Дондоло спрямував флотилію з хрестоносцями до Константинополя, щоб відновити на візантійському престолі Ісаака ІІ Ангела, перед тим скинутого його братом Алексієм. Син скинутого імператора ще раніше вів переговори з цього приводу з папою і германським королем, обіцяючи за допомогою папи підпорядкувати східну церкву папському престолу. Все це обіцяло хрестоносцям солідну суму - 200 тис. марок сріблом.

Після нетривалої облоги Константинополя херстоносці взяли його і поновили на престолі Ісаака ІІ Ангела. Але спроба зібрати потрібні кошти виклакала повстання в столиці і хрестоносці не одержали всієї суми. Тоді вони пограбували місто - православні церкви, в т. ч. і храм св. Софії. Здобич хрестоносців була оцінена в 400 тис. марок.

Візантійська імперія розпалась на частини. Хрестоносці створили на її розвалинах Латинську імперію. В Епірі і Малій Азії утворились незалежні грецькі держави - Епірське царство, Нікейська і Трапезундська імперії. Венеції дісталась частина Константинополя, Адріаполь, південно-західна частина Пелопонеса, багато гаваней на березі Мармурового моря, ряд островів Егейського моря і Кріт. Венеціанського дожа тепер називали "володарем трьох восьмих Ромейської імперії".

Латинська імперія включала Фракію, частину північного узбережжя Малої Азії. У васальній залежності від неї знаходилось королівство Фессалоніки, від якого в свою чергу залежали Афіно-Фіванське герцогство і Ахейське князівство.

І Латинська імперія, і Ієрусалимське королівство були неміцним утворенням. У 1261 р. імператор Нікеї Михаїл Палеолог з допомогою генуезького флоту заволодів Константинополем. Більшість володінь венеціанців дістались генуезцям.

Хрестоносний рух занепадав. З'явилась ідея дитячого хрестового походу. У 1212 р. в Марселі зібралось 10 тис. дітей. Частина їх загинула по дорозі, інші були продані в Александрії в рабство. Друга армія хрестоносців-підлітків, головним чином з Німеччини, зібралась на півдні Італії, але були відправлені назад. Багато з них загинуло.

У 1217 - 1221 рр. Був п'ятий хрестовий похід, в ході якого оволоділи фортецею Дам"єтта в гирлі Нілу, але потім залишили її.

У 1228 - 1229 рр. - германський імператор Генріх ІІ організував шостий хрестовий похід. В результаті умілої дипломатичної комбінації з єгипетським султаном проти правителя Дамаска йому вдалось одержати Ієрусалим, але у 1241 р. мусульмани знову, на цей раз надовго, заволоділи Ієрусалимом.

7-й похід (1248 - 1254)був організований Людовіком ІХ Святим. Французький король Людовік ІХ зі свитою потрапив у полон