Абсолютно безпідставні твердження немов би Сталін готував у 1941 р. превентивний удар проти Німеччини і що з цією метою в СРСР розроблялись оперативні воєнні плани, будувались нові укріплені райони, відбувалась передислокація військ, проводилось чимало воєнних маневрів і навчань. На цій підставі робиться висновок, що СРСР планував бойові дії проти Німеччини 6 липня 1941 р., і Гітлер лише випередив Сталіна, здійснивши напад на СРСР 22 червня 1941 р.

Радянське керівництво знало, що війна з Німеччиною неминуча. Багатопланова підготовка СРСР до відсічі агресору дійсно здійснювалась. Разом з тим, слід мати на увазі, що в 1941 р. СРСР був не готовий не тільки до наступальних, але й оборонних боїв. Саме цим визначалось бажання Сталіна відтягти війну з Німеччиною. Саме тому Сталін не дозволив привести в бойову готовність прикордонні округи, щоб не спровокувати Німеччину. Щодо тверджень В. Суворова про вимушеність Німеччини почати війну проти СРСР на випередження, то це є не що інше як паплюження своєї колишньої батьківщини, якій він зрадив, намагання бути помітним, перевершити усіх противників Радянського Союзу.

Події 22 червня 1941 р. і початок Великої Вітчизняної війни радянського народу проти гітлерівських загарбників кардинально змінили ситуацію. Англія і США одразу ж заявили про те, що вони нададуть всебічну підтримку Радянському Союзові, який зазнав агресії з боку Німеччини. Це поклало початок створенню майбутньої антигітлерівської коаліції, яка повела визвольну війну проти фашистської Німеччини та її сателітів, не дивлячись на наявність протиріч, які мали місце між державами антигітлерівської коаліції упродовж всього періоду Другої світової війни.

Радянське керівництво мало свої інтереси, які полягали в тому, щоб не тільки звільнити народи Європи від фашизму, але й утвердити свій переважаючий вплив у країнах Центральної і Південно-Східної Європи. І тепер, особливо на завершальному етапі війни, як це мало місце у відносинах між Німеччиною і СРСР в 1939 р., між союзниками по антигітлерівській коаліції мова йшла про розподіл сфер впливу в Європі і Азії. Це означало, що мова йшла про формування основ нової, біполярної системи міжнародних відносин, яка складеться уже після завершення Другої світової війни. Однак, це ні в якій мірі не може применшити величезний вклад СРСР та його союзників – Англії і США у велику справу розгрому сил фашизму в роки Другої світової війни.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.