не було Усі знали, що лицар — боєць-одинак. який не визнає над собою командування Протягом усього свого життя лицар тренується, а отже, є справжнім професіоналом своєї справи. У такому випадку він рівний кожному зі свого стану, навіть самому королеві. Бій для лицаря - це демонстрація його вміння воювати й триматися в сідлі Лицар намагався продемонструвати свої професійні якості, щоб одержати ще більше привілеїв від свого сеньйора. Тому він ніяк не реагував на будь-які накази, що зачіпають його гордість, а робив так, як вважав за потрібне Про хворобливе самолюбство лицарів було відомо всім від полководців до церковних діячів Щоб якось виправити ситуацію, державна й церковна адміністрації вживали, заходів. Вони бачили, що через свої амбіції лицарі часто зазнають поразки, а їх ставало чимраз менше. На всю Англію, наприклад, у 70-х рр XIII ст. було всього лише 2750 лицарів У бій вступали, як правило, кілька десятків лицарів Коли бій був масштабним, відповідно збільшувалася й кількість лицарів. Однак це траплялося не так уже й часто. Від кінця XI ст. коли почалися хрестові походи, починають зароджуватися духовно-лицарські ордени Усі вони мали суворі статути Захопивши величезні території на Сході, ордени розгорнули на «святій землі» широку діяльність. Лицарі закріпачували селян, як місцевих, так і тих, які, прийшли з ними з Європи Грабуючи міста й села, займаючись лихварством, експлуатуючи місцеве населення, ордени накопичували величезні багатства На награбоване золото купувалися великі маєтки в Європі Поступово ордени перетворювалися на найбагатші корпорації.
Лицарські ордени
У Європі з 1100 р по 1300 р виникло 12 лицарських духовних орденів Найбільш життєстійкими, здатними протистояти будь-чому були орден тамплієрів, орден госпітальєрів і Тевтонський орден .
Тамплієри.
«Tample» у перекладі з французької означає «храм» Тому офіційною назвою ордену була така: «Таємне лицарство Христове і Храму Соломона» У Європі він мав іншу назву — Орден лицарів Христа. Відкіля ж узялася така назва. Справа в тому, що резиденція цього ордену була розташована в Єрусалимі, на тому місці, де, відповідно до переказів, колись знаходився храм царя Соломона Лицарів називали не інакше, як тамплієрами.
1118—1119 pp. вважаються датою заснування цього ордену. Він був створений дев'ятьма французькими лицарями, яких об'єднав Хуго де Пейнсон із Шампані. Протягом дев'яти років ніхто не чув про існування ордену. У 1127 р ці дев'ять лицарів повертаються до Франції, щоб заявити про життєздатність свого ордену. І вже в 1128 р. орден офіційно визнається церковним Собором у Труа (Шампань).
Орден мав свій символ білий плащ із червоним восьмикутним хрестом А
печаткою ордену стало зображення двох лицарів, які сидять на одному коні Це, очевидно, вказувало на бідність і братерське єднання.
Члени ордену зобов'язані були «по можливості піклуватися про дороги й шляхи, а особливо про охорону прочан». Вони не мали права вести світське життя, співати-й навіть сміятися. Дисципліна була дуже суворою. Лицарям належало дати три обітниці, яких вони повинні були неухильно дотримуватися. Це обітниці цнотливості, бідності й послуху. Після цього неможливо було вслухатися наказу вищого за рангом. Поступово орден переростав у бойову одиницю, що підкорялася лише Великому магістрові й Папі Римському. Великим магістром відразу ж був обраний де Пейнсон.
Дотриманням суворої дисципліни й беззаперечної слухняності тамплієрам удалося домогтися організованості. У результаті вони заволоділи величезними багатствами. Тамплієри стали власниками корабелень і портів, не кажучи про численні землі. До того ж у них був свій могутній флот. Доходило до того, що вони могли позичати величезні суми грошей монархам, які втратили своє становище, у результаті чого мали можливість впливати на державні справи. З історичних джерел відомо, які саме тамплієрами були введені бухгалтерські документи й банківські чеки.
Лицарі Храму не цуралися науки, усіляко заохочували її розвиток. До того ж намагалися всі нові технічні винаходи тримати в себе. Відомо, що, наприклад, компас, уперше використали саме тамплієри.
Лицарі-тамплієри були вправними хірургами. Часто їм доводилося лікувати поранених, що, зрештою, входило до обов'язків членів ордену.
Тамплієри славилися своєю хоробрістю й досвідченістю у військовій справі Тому в XI ст. їм була подарована фортеця Газа у Святій землі. Хоча однією з обітниць лицарів була обітниця послуху, що припускало й простоту в стосунках, однак тамплієри славилися своєю зарозумілістю. Саме вона й стала однією з причин поразки християн у Палестині. 1191 р. став роком загибелі ордену Тамплієрів, які не змогли втримати фортецю Сен-Жан-д'Акр.
Госпітальєри
1070 р став роком заснування в м. Палестині купцем Мауро з Амальфи госпіталю для прочан до святих місць. З кожним роком госпіталь розростався, перетворившись через якийсь час на братство з догляду за хворими й пораненими Воно почало набувати значення в найвищих колах, його позиції стали міцними й непохитними У 1113 р. братство офіційно визнається папою римським, перетворюючись на духовно-лицарський орден Братство почало називатися — «Орден вершників госпіталю святого Іоанна Єрусалимського»
Як і в тамплієрів, у госпітальєрів були три обітниці: послуху, бідності й цнотливості За свій символ лицарі взяли білий восьмикутний хрест, розташований на лівому плечі чорної мантії Щоб засвідчити обітницю послуху, у мантії були зроблені дуже вузькі рукави, що показували, наскільки мало свободи в ченця Через певний проміжок часу лицарі змінили колір свого одягу. Відтепер вони почали носити червоне вбрання з хрестом, який був розташований на грудях
Орден розпадався на три категорії: тут були просто лицарі, капелани, службова братія Главою ордену був проголошений