Раймонд де Пюї, призначений Великим магістром Щоб прийняти важливі рішення, лицарі збирали генеральний капітул 3 метою продемонструвати, що госпітальєри не прагнуть багатства й згодні його позбутися, члени капітулу повинні були віддавати Великому магістрові гаманець із вісьма динарами.
Протягом тривалого часу догляд за пораненими й хворими був одним з основних завдань ордену. Головний госпіталь, розташований у Палестині, уміщав близько 2 тисяч ліжок. Іоанніти безкоштовно допомагали біднякам, намагалися нагодувати їх, чим могли. Підкидьки й немовлята також не були обійдені увагою госпітальєрів. Що цікаво, умови для всіх, хто знаходився в госпіталях або притулках, були однакові, незалежно від наявності або відсутності грошей.
Але незабаром пріоритети змінюються. Із середини XII ст. лицарі зобов'язані захищати прочан і воювати з невірними. Орден уже не бідний: йому належать землі в Південній Франції й Палестині. З кожним роком вплив іоаннітів зростає й стає практично рівним впливу тамплієрів.
Кінець XII ст. не був щасливим для лицарів. Християні були вибиті з Палестини, й іоаннітам довелося переселитися на Кіпр.
Незабаром вони втрачають практично всі землі в Європі. Тоді вони вирішують знову спробувати своє щастя й пристають до європейських берегів. Карл V, імператор Священної Римської імперії, дарує лицарям Мальтійський архіпелаг. З . того часу іоанніти почали назватися мальтійськими лицарями.
Для вступу до ордену госпітальєрівл 1262 р. треба було довести, що ти належиш до дворянського стану. Але з часом вимоги прийому до ордену змінилися. З'явилося дві категорії бажаючих вступити до ордену. Одна з них припускала вступ за покликанням, а інша — за правом народження. Люди, які вступали до ордену за покликанням, повинні були тільки довести, що їхні предки не були ремісниками або рабами. До ордену мали право вступити й монархи, які зуміли переконати всіх у своїй прихильності до християнства. Як не дивно, але Мальтійський орден відкривав свої двері також для жінок.
У лицарів Мальтійського ордену були свої обов'язки, якими не можна було нехтувати. Вони повинні були знаходитися постійно в казармах і покидати їх тільки з дозволу Великого магістра. У казармі лицарів, або конвенті, вони зобов'язані були провести не менше 5 років. Конвенти знаходилися на острові Мальта — їхній основній резиденції. Також до обов'язків мальтійців уходило плавання на кораблях ордену протягом 2,5 років, що мало назву «караван».
Минали віки, змінювалися відносини лицарів Мальтійського ордену із зовнішнім світом. Середина XIX ст. принесла свої нововведення. Мальтійський орден із військового став духовно-благодійним закладом. Він існує й донині, продовжуючи виконувати цю функцію, його резиденція розташована в Римі.
Тевтонський орден.
Орден був утворений у 1199 р. Але лише через багато років тевтонцям удалося домогтися таких привілеїв, які мали їхні «брати»-лицарі, наприклад тамплієри або іоанніти. Сталося це тільки в 1221 р. Як і всі представники духовно-лицарських орденів, тевтонці давали обітницю цнотливості, бідності й послуху. У 1237 р. орден об'єднався з орденом мечоносців. Об'єднаний орден мечоносців жорстоко винищував і грабував місцеві племена — литовські, латиські, естонські. Намагався він захопити й руські землі в XIII ст., однак князь Олександр Невський зумів 5 квітня 1242 р. розгромити лицарське військо на льоду Чудського озера.
Відмінністю тевтонських лицарів від членів інших орденів було те, що до них належали тільки німці, а не представники різних національностей. У Німеччині дотепер існує Тевтонський орден.