У межах території похоронного ансамблю знаходився також комплекс молитовень, присвячених царському ювілею, що називається “хебсед”. Вони були накриті характерними опуклими дахами, підтримуваними напівколонами. Стовбури цих колон не мали капітелей, вони були прикрашені спускаються з двох сторін рельєфними листами.

Імхотеп зумів геніально перетворити в камені деякі форми, властиві колишній архітектурі, головним будівельним матеріалом якої був цегла-сирець і очерет. Колони, вкопонованние в стовпи головного коридору, що вів у святилище, мають каннелюри, що нагадують на перший погляд іонічні колони. У дійсності ж вони є монументальним повторенням у камені форми пучків очерету. Інші напівколони, що прикрашають стіни, увінчані капітелями у виді розкритих квіток лотоса. Сама кладка стін з ретельно обтесаних довгастих блоків вапняку нагадує техніку цегельної кладки. Архітектура Імхотепа, що мала значні новаторські, творчі досягнення, не позбавлена була, однак, і недоліків. Застосування в кам'яному зодчестві елементів, характерних для споруджень з цегли, очерету і дерева, не завжди було вдалим, оскільки архітектурні можливості нового матеріалу тобто каменю не були ще в той час цілком усвідомлені.

Уже більш тридцяти років на території зведеного Імхотепом монументального комплексу ведуться роботи з реставрації і часткової реконструкції цього ансамблю. З доручення єгипетського Археологічного керування цими роботами керує французький архітектор Жан-Пилип Лауер.

Найбільш знаменитий комплекс царських пірамід часу IV династії знаходиться поруч нинішнього селища Гізи. Цей некрополь єгиптяни називали— “на схилі висоти”. Три знамениті піраміди — усипальниці Хеопса, Хефрена і Мікеріна є класичними прикладами такого роду споруджень. Їхній будівельники цілком опанували технічними і декоративними можливостями каменю — нового матеріалу, введеного в монументальне будівництво. Форма цих пірамід бере свій початок в архітектурі Імхотепа, а одним з етапів її формування була знаходиться в Медумі багаторазово перебудовувалася піраміда Снофру, першого фараона IV династії (чи його батька Хуни). Грандіозну піраміду Хеопса греки вважали пізніше одним із семи чудес світла.

Фараон Снофру мав ще двох пірамід поблизу нинішнього села Да-шур, розташованої до півдня від Саккари. Про це свідчать напису, що збереглися на обох будівлях. Ми не знаємо, однак, чому цей правитель наказав вибудувати собі якщо не три, то принаймні дві піраміди. Цікаво, що при ньому склалася остаточна, геометрична форма піраміди, тому що так називана ромбоидальная піраміда Снофру є свого роду ланкою між увінчаною пірамідою мастабой і формою власне піраміди, яку має так називана північна гробниця цього фараона. Нахил її стін (43°36'11") ще досить положистий у порівнянні з “класичним” типом піраміди: кут нахилу піраміди Хеопса дорівнює 51°52', Хефрена — 52°20', Мікеріна — 51°. При цьому варто звернути увагу на факт, що починаючи з північної гробниці в Дашуре піраміди здобувають усе більш стрункі, витягнуті пропорції — кут підйому стін усипальниць VI династії в Саккаре складає 65° (піраміда Пепі II), а в мероітську епоху гробниці мають уже форму високої подовженої нагору піраміди.

Коли мова заходить про піраміди, чи читач турист згадує звичайно піраміду Хеопса. Дійсно, ця піраміда найбільш грандіозна і монументальна, а досконалість її пропорцій є результатом складних математичних розрахунків. Її висота досягала 146,59 м, довжина кожної з чотирьох сторін підстави — 230,35 м. На спорудження піраміди знадобилося 2 590 000 м2 брил каменю, нагромаджених на поверхні величиною близько 54 000 м2. Облицювання її зовнішніх стін було очевидно покрите щільним шаром штукатурки і саме з цим зв'язане арабська назва “розфарбована піраміда”. Піраміді Хеопса присвячена величезна література, що часто важко назвати наукової. Автори багатьох книг і праць намагалися відкрити в цифрах, що визначає пропорції цієї будівлі, містичний зміст. Інші вважали її утвором цивілізації, що прибула з Атлантиди, перетвореним пізніше в гробницю Хеопса. Безліч непорозумінь виникнулася в зв'язку з плануванням її внутрішніх коридорів і так називаної головної царської камери з порожнім саркофагом. Як відомо, від цього приміщення назовні веде під кутом вузький прохід — вентиляційний канал, а над камерою знаходиться кілька порожніх розвантажувальних приміщень, споруджених для того, щоб зменшити величезний тиск кам'яної маси. Підстава піраміди, розташована на 30-й паралелі, було орієнтовано на чотири сторони світла, але в зв'язку з переміщенням протягом століть крапок весняного і літнього рівнодення це орієнтування вже не так точне, як колись. Здавалося б, що про настільки відомий пам'ятник, що був предметом найрізноманітніших досліджень і тлумачень, важко сказати яке-небудь нове слово, а ще сутужніше пояснити ряд замічених уже раніше моментів, що дали ґрунт для довільних, часто езотеричних теорій. З'ясуванням цих “таємничих” елементів Великої піраміди займався останнім часом польський архітектор і геолог, доцент Веслав Козиньський, що довгий час брав участь у польських розкопках у долині Нілу. Аналізуючи організацію робіт при будівництві пірамід, він виходив з чисто сучасного принципу, що такий складний у технічному й організаційному відношенні питання вимагало заздалегідь обміркованого точного графіка робіт.

Виконання цієї задачі могло бути доручене тільки — прибігаючи до нинішньої термінології