1 Світ на початку ХХст.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА. На кінець XIX —початок XX ст. населення нашої планети становило близько 1 млрд. 300 млн. чоловік. Найбільш населеною була Азія — понад мільярд жителів, У Європі проживало 300 млн. чоловік, а у Північній Америці (США та Канада) -81 мільйон.
Території, зручні, для землеробства, становили трохи більше чверті суші. На них проживало до 9/10 населення світу, яке займалося в пере важній більшості сільським господарством, у 1900 р. міські жителі сила. .дали лише 10% населення. І тільки в 360 містах воно перевищувало 110 тисяч.
На початку XX ст. політична карта світу зазнала значних змін. Невелика група економічно найрозвинутіших: країн завершила колоніальний поділ світу. В 1900 р. Їх володіння становили близько 54,9% всієї площі землі, на якій проживало понад 35% населення. Найбільшою метрополією була Великобританія. Жителі її колоній складали близько 70% усього населення колоній, французьких '— 9,5%, німецьких — 2,3%,
Крім того переважна більшість формально самостійних країн Азії та Латинської Америки була в тій чи Іншій мірі залежною від держав Європи та США. Єдиною країною Азії, яка на кінець XIX ст звільнилася від такої залежності і сама стала на шлях колоніальних пограбувань, була Японія.
ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА. Найприкметнішою рисою економічного життя 'провідних європейських країн (Німеччина, Великобританія, Франція, Росія, США та Японія) на початку століття стало завершення формування Індустріального суспільства. Насамперед це означало створення індустріальної, структури господарства:—
значно прискорились процеси урбанізації, пролетаризації та соціального розшарування суспільства;—
доля промислового виробництва перевищила долю виробництва сільськогосподарської продукції. . Світове промислове виробництво з 1871 до 1913р. зросло майже й 5 разів, а обсяг торгівлі—майже в чотири рази.
Ширше використовується наймана праця — тепер вона охоплює не лише виробництво, а й будівництво транспорт, сферу послуг, сільське господарство тощо В 1914 р. чисельність світового пролетаріату становила ЗО млн. чоловік. Зросла продуктивність праці (в 1900—1913.р.р. вона ви росла в промисловості в середньому на 40%).
Швидкими темпами відбувалася концентрація капіталу й виробництва, створювалися монополії різного типу;—
КАРТЕЛІ — об'єднання кількох підприємств однієї галузі (його учасники укладають угоду щодо розподілу ринків збуту та цін, вони зберігають свою власність на засоби виробництва і продукцію, мають комерційну самостійність);—
СИНДИКАТИ — об'єднання підприємств, що виробляють, однорідну продукцію за учасниками синдикату зберігається власність на засоби виробництва і виробнича самостійність, але вони .втрачають комерційну самостійність; вироблена продукція реалізується як власність синдикату через спеціальну контору);—
ТРЕСТИ — підприємства, що входять до цієї організації, позбавлені виробничої і комерційної самостійності, (їх власники передають тресту засоби виробництва і взамін одержують акції відповідно до внесеної суми паю);..—
КОНЦЕРНИ — об'єднання ряду підприємств різних галузей господарства (торгівельних фірм, банків, транспортних компаній, що перебувають під єдиним фінансовим контролем).
У Німеччині переважали картелі і синдикати, у США — трести і концерни.
У цей час банки переростають із скромної ролі посередників у монополістів. Вони розпоряджаються майже всім .грошовим капіталом, а також великою частиною засобів виробництва і джерел сировини в своїй країні і ряді інших держав. Контроль за господарським життям країни потрапляє до рук всесильної фінансової олігархії. Переважна мама цінностей зосереджується в руках незначної кількості магнатів капіталу. Фінансова олігархія підпорядковує собі весь державний апарат, спрямовує внутрішню, зовнішню політику урядів.
Для капіталізму XIX ст., з пануванням вільної конкуренції, типовим був вивіз товарів. А для періоду, коли країни вступили в індустріальне суспільство, з пануванням монополій, типовим став вивіз капіталу. Особливо до відстаючих країн, де гостро бракувало власних коштів, а земля, робоча
2
сила та сировина були дуже дешевими. Лише протягом перших 13 років XX ст. капіталовкладення провідних держав зросли вдвічі.
Вивіз капіталу відбувався нерівномірно. Чільне місце в цьому належало Великобританії. На 1900 р. її зарубіжні Інвестиції складали 20 млрд. доларів, Франції — 10 млрд,, Німеччини — 3, млрд., а США — тільки 0,5 млрд. доларів. Вивіз товарів та капіталу зв'язав більшість, регіони з європейськими центрами промисловості й банками. Була сформована система світового господарства.
Ще одна характерна - ознака нового індустріального суспільства - поява міжнародних монополій і транснаціональних корпорацій, котрі ділять між собою як світові ринки збуту, так і виробництво товарів. Цей переділ відбувався у гострій боротьбі й не завжди відповідав тому територіальному переділові світу між провідними державами, який уже завершився. У 1907 р., було укладено угоду про поділ світового ринку, і співробітництво між монополіями — "Загальною електричною компанією" (США) та "Загальним товариством електрики"(Німеччина). 'Фінансові групи— Дж. Рокфеллера і Ротшільдів — поділити між собою «гасовий ринок світу».
Величезний вплив на розвиток суспільства в кінці. XIX — початку XX ст. мали науково-технічні досягненення, особливо розвиток фундаментальних наук.
В кінці XIX ст. на початку XX ст. завершився процес формування індустріального капіталістичного суспільства в Західній і Центральній Європі та в Північній Америці, Це була зона прискореного «передового», його розвитку — «перший ешелон».
івдеино-Східна та Східна Європа, включаючи Росію, а в Азії—Японія лише стали на шлях реформ. Вони представляли зону «наздоганяю чого розвитку». Схід, крім Японії, ще не дозрів до вирішення буржуазно-демократичних завдань.
У більшості, країн Західної Європи, та -Північної Америки в цей час Існували політичні свободи, діяли парламенти, визнався принцип розподілу влад. --,;.. : з більшою чи меншою повнотою їх державний устрій відповідав доктрині народного суверенітету: верховна влада (суверенітет.) належить народу, який. здійснює
