У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





у департаментах І належала префектам, які призначалися урядом.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. Характерною рисою Франції було те, що вона стала світовим кредитором (лихварем). Місцеві капіталісту вважали для себе більш вигідним вкладати більші капітали не в промисловість , землеробство власної країни, а в іноземні позики, які давали величезний прибуток. При застої промисловості, торгівлі, морського транспорту, при зниженні життєвого рівня народу, країна багатіла. Незважаючи на поразку у війні а Пруссією 1870—1871 р.р, Франція залишалася державою, величезною колоніальною імперією. Що мала значні економічні можливості. На відміну від Великобританії та Німеччини вона була аграрно-індустріальною країною: 43% її жителів були зайняті у сільському господарстві.

Чисельність населення зростала повільно, з 1871 по 1913 р.-вона збільшилась на 3,6 млн., тоді як населення Німеччини за цей же період 'виросло на 26 мільйонів.

7

Темпи промислового розвитку Франції на початку XX ст.- були невисокі (2,5%) річних, не набагато вищі ніж у Великобританії ( .1%). По- темпах зростання економіки Франція відставала від Німеччини і США, по обсягу промислового виробництва і від Великобританії.

Значну роль в економіці Франції грали банки. 5 їхніх головних представників на чолі з «Французьким банком» сконцентрували у своїх руках 73% загальної суми вкладів, 200 основних акціонерів «Французького банку» (двісті сімей) контролювали майже всю економіку держави.

ОСНОВШ ПОДП ВНУТРІПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. У Франції існувало безліч партій і груп. які суперничали між собою. Найвпливовішими були помірковані республіканці- Вони відстоювали Інтереси великої буржуазії. Цю партію завдяки прогресивним реформам підтримувала середня буржуазія, яка становила значну частину виборців.

На початку XX ст. зріс вплив партії дрібної частини середньої буржуазії - радикалів, її лідери, особливо Ж. Клемансо, набули популярності рішучими виступами проти монархістів та клерикалів, сміливими викриттями зловживань поміркованих республіканців. Клерикали ставили за мету посилення впливу церкви 1 . духівництва на політичне і культурне життя країни.

Під час парламентських Виборів у 1902 р. більшість голосів дістали ліві партії — радикали і соціалісти. Серед соціалістів на виборах перемогла група на чолі з Жоресом, яка блокувалась на виборах з радикалами. Після виборів правити в країні стали радикали. Радикальний уряд намагаючись зберегти довір'я виборців, розгорнув наступ на католицьку церкву. Було прийнято закон, за яким 'діяльність кожної релігійної конгрегації погрібне було оформляти спеціальним дозволом парламенту. Цей закон був відповіддю на відкриту, антиреспубліканську пропаганду католицької церкви.

У грудні 1905 р. кабінет правого радикала Рув'є, який прийшов на зміну кабінету Комба, провів закон про відокремлення церкви від держави. Але розходження соціалістів та радикалів стосовно закону про прибутковий податок примусило соціалістів стати в опозицію правлячим радикалам. Проте на парламентських виборах в 1906 р. партія радикалів, яку тепер підтримувала й буржуазія, ще більше зміцніла. Очолив раду міністрів Жорж Клемансо-

Жорж Клемансо був сином лікаря і сам лікар за фахом. Клемансо став визначним політичним діячем Франції завдяки розуму, бурхливому

темпераменту, ораторському мистецтву. Партія радикалів користувалася великою популярністю серед міських та сільських жителів. Однак, після призначення на пост прем'єр-міністра, Клемансо зосередив свої сили на боротьбі проти робітничого руху. «Тепер я по інший бік барикади», ~ говорив він. Уряд Клемансо обмежував свободу політичної діяльності, трудящих, свободу зборів, демонстрацій, використовував поліцію і війська для розправи з страйкарями.

Зовнішня політика радикальних урядів була спрямована на зближення з Англією з метою боротьби кроти Німеччини і розширення колоніальної імперії.

япошя

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА. У 1889 р. Імператор «подарував» країні конституцію. Підданим було дозволено користуватися демократичними свободами «в межах, установлених законами». Верхня палата парламенту складалася із знаті й осіб, призначених імператором, а нижня обиралася,] але виборчі права дістав лише 1% населення. Ухвалені парламентом закони могли набути чинності лише після затвердження їх імператором, і

Уряд, який складався з цивільних і військових чиновників, призначався імператором, і вони відповідали тільки перед ним. Ця конституція була однією з найреакпійніших у світі.

На виборах ліберальні партії незмінне діставали більшість місць у нижній палаті парламенту. Щоб розколоти опозицію й полегшити провадення свого курсу, імператор почав включати представників цих партій 81 уряд. Хоча ліберали протестували проти посилення впливу військових, паї ділі вони на початку XX ст. дедалі ширше співробітничали з оточенням імператора.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. Японія широко використовувала новітні досягнення Західної Європи та СІЛА. На початку XX ст. в ній завершився промисловий переворот. Більша частина багатств потрапила до рук монополій (концерни Муції, Міцубісі), що панували в промисловості й морському транспорті. З монополістами були тісно пов'язані найвищі державні й військові посадові особи. Японський капіталізм мав військово-феодальний характері — планування фінансової олігархії перепліталось з пережитками феодалізму і сприяло мілітаризації країни та зростанню ролі армії.

8

Російська імперія на початку ХХст.

У порівнянні з політичним устроєм європейських країн початку XX століття Російська імперія вирізняється специфічними особливостями. У той час, як у Європі політичний устрій держав розвивався у напрямку становлення парламентарних форм правління та виборності. Російська імперія продовжувала залишатись останній островом абсолютизму, а влада царя не обмежувалась ніякими виборчими органами. В управлінні країною російський самодержець опирався на централізований і упорядкований бюрократичний апарат, створений ще у 18 ст: міністрів, радників, призначених ним. самим, та на конституційні органи, до складу котрих входили представники вищої знаті й бюрократії.

Державна рада була дорадчим законодавчим органом, члени якої призначались пожиттєво. Але пропозиції, які висловлювались членами Держради при обговоренні законопроектів, необмежували свободу рішення російського монарха. Виконавчий орган самодержавства —Рада Міністрів, створений ще за Олександра 1, також мав консультативні функції.

Сенат,