68

товарної маси, посилення грошової емісії (радянський карбованець перестає бути конвертованим), росту інфляції, погіршення матеріального становища народу — було введено карткову систему.

Друга п'ятирічка (1933-1937 рр.) проходила за умов, коли сталінське керівництво перейшло до більш-менш збалансованої політики щодо темпів економічного розвитку господарства країни. І хоча результатом розвитку "й економію за роки другої п'ятирічки було виконання планових завдань по 10*

1" 1 ' * V * /"

показниках, в цілому ж завдання пятирічного розвитку , незважаючи на офіційні заяви, теж не були виконані.

Підсумки індустріалізації в оцінці сучасних істориі з залишаються досить неоднозначними:

- позитивно відначається: перетворення СРСР з країни , що ввозила машини в країну, що почала самостійно забезпечувати себе машинами. В економіці СРСР були створені нові галузі, а за обсягами промислового виробництва радянська країна вийшла на друге місце в світі. СРСР перетворився з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну;

- негативні наслідки: було підірвано сільськогосподарське виробництво, відбулося скорочення виробництва в легкій і переробній галузях промисловості;

- сталась ізоляція радянської економіки від світової відбулося загальне одержавлення засобів виробництва, почалась централізація в управлінні економікою. Найбільш негативний наслідок індустріалізації - її проведення не було спрямоване на піднесення матеріального становища. Інтереси та потреби людини повністю ігнорувалися, а її особистість нівелювалась.

Проведення політики індустріалізації у промисловості сприяло утвердженню командно-адміністративної системи в СРСР. Колективізація в СРСР

Одним з джерел індустріалізації була колективізація, яка поряд з цим мала забезпечити контроль з боку ВКП(б) над селянством і придушити будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпочалась за рішення XV з'їзду партії більшовиків (1927 р.); вона стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи.

Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному секторі. Восени 1928 р. розпочались перебої з хлібопостачанням. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялось продавати державі хліб за нижчими цінами. Становище можна було скоректувати шляхом зміни цінової політики - зниження цін на промислові товари та підвищення закупівельних цін на продукцію сільського господарства. Порушуючи рішення XV з'їзду ВЮГЦб) про збалансований розвиток галузей економіки, Політбюро ЦК ВКЩб) у січні 1928 року прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства-Група членів ЦК ВКП(б) на чолі з М. Бухаріним виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів економічної політики, але зазнала поразки. Перемогла точка зору про необхідність проведення суцільної колективізації, тобто суцільне насадження зверху системи колгоспів.

Суцільна колективізація почала здійснюватись вже в 1929 р., названими "роком великого перелому". Керівники окремих районів змагались, хто першим відрапортує про завершення колективізації. Виникла велика кількість зовсім нежиттєздатних колективів-комун і колгоспів-гігантів. У відповідь на ці заходи селяни почали масовий забій худоби аби тільки вона не потрапила в колгосп. Багато було повідомлень про підпали, терористичні акти, масові селянські виступи. Виникла загроза зриву весняної посівної.

2 березня 1930 р. у "Правді" з'явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій зазначались серйозні помилки на селі, а саме: порушення принципу добровільності при вступі до колгоспів, відмова від врахування різноманітності обстановки в різних регіонах. У помилках "вождь" звинуватив лише місцевих партійних керівників.

Стаття і опублікована після неї постанова ЦК ВКП(б) були ні чим іншим, як тактичним ходом сталінського керівництва, спрямованим на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові установки як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав з 58% до 24%. Але після XVI з'їзду ВКП(б) почалася нова хвиля колективізації.

Був розроблений директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації було поділено на три категорії:

- до першої категорії були віднесені зернові райони Північного Кавказу та Поволжя. Тут

69

колективізація мала завершитись весною 1932 р,;

- до другої категорії - Україна та Білорусія (весна 1933 р.);

- до третьої - всі інші та незернові райони (весна 1935 р.). Селяни-одноосібники обкладались нестерпними податками.

Головним методом проведення колективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства. Починаючи з червня 1929 р., вводились:

- обов'язкові планові завдання хлібоздачі;

- натуральна оплата за послуги машино-тракторних станцій (МТС), що обслуговували технікою селянські та колгоспні господарства;

- паспортна система, за якою заборонялось видавати паспорти селянам.

Передбачалось перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність -на державну.

Соціальний склад селянства напередодні колективізації був неоднорідний і ставлення різних прошарків його до радянської влади також було неоднозначним. Так, на 1927 р. заможних селянських господарств (так званих "куркульських") було 4%, середнього достатку ("середняків") - 63%, незамож-них ("бідняцьких") - 22%, "пролетарських" -11%. Саме дві останні категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі при проведенні колективізації. Щодо середняка радянська влада була деякий час більш-менш толерантною.

Головне вістря "класової боротьби" було спрямоване проти "куркулів", яких передбачалось "знищити, як буржуазний клас". Ця верства селянства стала головним противником соціалістичного експерименту на селі. З осені 1929 року радянська влада розпочала активний наступ проти куркуль-ских господарств.

Спочатку наступ здійснювався шляхом адміністративного тиску — встановлення підвищеного зерноподатку, заборона оренди землі, заборона вступу до колгоспів. З грудня 1929 року радянська влада перейшла до політики відкритого терору проти заможних селян, так званих куркулів. Було встановлено категорії "класових ворогів на селі":

- до першої категорії належали "активні вороги радянської влади";

- до другої