У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





СРСР велась робота над п'ятнадцятьма надзвичайно важливими програмами народногосподарського розвитку (у тому числі: Продовольча програма до 2000 року. Програма розвитку сільського господарства нечорноземної зони РРФСР, створення Західно-сибірського територіально-виробничого комплексу, будівництво БАМу). Однак усі ці програми розв'язувались на екстенсивній основі, тому вони не виконувались і не давали відчутних результатів. Таке становище стало ознакою кризи командно-адміністративної системи. Реформи середини 60-х -середини 70-х рр. засвідчили, що економічне реформування радянської системи неможливе без політичного, без демократизації органів влади і управління, без реального державного суверенітету республік.

ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В СРСР: УТВЕРДЖЕННЯ КОНСЕРВАТИЗМУ. Л.І. БРЕЖНЄВ. Після відставки М.Хрущова до нової правлячої верхівки в СРСР увійшли: Л. Брежнєв - Перший секретар ЦК КПРС, О. Косигін Голова Ради Міністрів СРСР та М. Суслов - секретар ЦК КПРС з ідеологічної роботи. Якщо протягом 1964-1970 рр.

і відбувались деякі кадрові зміни в складі партійної номенклатури, то з часу XXIV з'їзду КПРС (1971 р.) кадрова політика партійного керівництва характеризувалась стабілізацією кадрового складу, що згодом призвело до старіння місцевих кадрів (середній вік яких на 1980 р. становив 59-65 років). На початку 70-х рр. в політичному курсі партійного керівництва утверджуються консервативні тенденції. Так, в ідеологічній сфері відбулась реабілітація сталінщини; не згадувались факти репресій, виправдовувались методи колективізації, причини невдач в роки війни 1941-1945 рр. перекручувались. Головну роль в реабілітації сталінщини, насадженні догматизму у галузі суспільнознавчих наук відіграв головний партійний ідеолог М. Суслов. Зміни у вищому партійному керівництві в середині 70-х рр. були пов'язані з особистим суперництвом між Брежнєвим та ГБдгорним, Головою Президії Верховної Ради. Проте усунення останнього відбулося без зайвого шуму, офіційним шляхом. Згодом з. політичного Олімпу були усунуті Шелест, Полянський, Косигін.

Характерною тенденцією в оновленні складу Політбюро та ЦК стало його поповнення представниками національних республік. Особливо помітним було просування представників так званого "дніпропетровського угруповання" (Кириленко, Черненко, Щербицький, Щолоков, Кунаев), кар'єра яких була свого часу пов'язана із зміцненням становища нового лідера партійного Олімпу -Л. Брежнєва, який після ХХШ з'їзду КПРС (квітень 1966 р.) був обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС. Вище радянське партійне керівництво продовжувало контролювати армію, роль якої в критичні моменти політичної боротьби була досить вагомою. Одночасно з середини 70-х рр. зростає вплив військовопромислового комплексу на політичні рішення вищого партійного керівництва. 7 травня 1976 р. Брежнєв став Маршалом Радянського Союзу. Приміряючи маршальський мундир, головний партійний лідер оголосив тотожність комуністичних та військових інтересів, об'єднавши соціальні та військові ідеали в одне ціле радянської політики. Таким чином, партія ставала основним виразником

113

армійських інтересів, а її номенклатура - їхнім захисником. Одним із значущих фактів у тьмяній політичній історії 70-х рр. було поступове формування нового культу особи, що з часом набував гротескних рис. Зміцнення особистих позицій Л. Брежнєва в паргійно-державному керівництві супроводжувалось безмірним звеличуванням його особи в офіційних засобах масової інформації, в усіх ідейно-політичних заходах (присвоєння 5 разів звання Героя Радянського Союзу та Героя Соціалістичної Праці, нагородження 7 орденами Леніна, Золотою медаллю ім. К. Маркса за "виключний вклад у розвиток марксистсько-ленінської теорії", вручення Ленінської премії Миру, Ленінської премії по літературі за три брошури "Мала земля", "Цілина", "Відродження", випущені тиражем 15 млн., в яких від першої особи розповідалось про подвиги Брежнєва в роки війни та на промисловому і сільськогосподарському фронтах; присвоєння звання генерала армії, а через рік -Маршала Радянського Союзу; відкриття при житті у Дніпропетровську бюсту з його зображенням;

нагородження вищими нагородами країн соціалістичної співдружності та ін.). Усе це породжувало у відповідь негативну реакцію в суспільстві, що виявлялось у поширенні анекдотів, головним героєм яких ставав Генеральний секретар ЦК КПРС, Голова Президії Верховної Ради СРСР, Головнокомандуючий Збройними силами СРСР.

Однією з рис політичного життя вищого партійного керівництва 70-х рр. було утвердження принципу формування вищих партійних та державних органів від різних бюрократичних інститутів:

республіканських і союзних, комсомольських і профспілкових, партійного апарату та урядового апарату, міністерств та відомств. Таке явище західні політологи схарактеризували як "інституціаль-ний плюралізм", коли вищі партійні органи представляли владні інститути, громадські організації і навіть інтереси окремих республік.

Політичне життя середини 60-х - середини 80-х рр. характеризувалось інтенсивною законотворчою роботою- За ці роки було прийнято десятки нормативних актів, законів, які охоплювали найрізноманітніші сфери життя: шлюбно-сімейне законодавство, закони про права місцевих Рад, про охорону повітряного середовища, про статус депутатів. Увінчала законотворчу діяльність 70-х рр. прийнята в 1977 р. нова радянська конституція - конституція "розвинутого соціалізму", яка, як і більшість законодавчих актів, мала переважено декларативний характер, не підкріплений гарантіями та правовими механізмами Їхньої реалізації. Фактично однією з рис суспільно-політичного життя радянського суспільства став правовий нігілізм в найвищих ешелонах влади і серед значної частини населення.

ОПОЗИЦІЙНІ РУХИ В СРСР. ЛИСИДЕНТСТВО. У 60-70-х рр. виникає нова форма протесту -дисидентство, що за своєю природою було духовним, інтелектуальним та моральним опором закостенілості радянської системи суспільства. Найбільш активними учасниками дисидентського руху були творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники національностей. Дисидентство як соціальний рух мало помірковане та радикальне крило. Вчені виділяють кілька етапів дисидентського руху в СРСР. На першому етапі (1961-1968 рр.) формою руху була організація листів лідеру країни з підписами відомих діячів науки, культури (так звані "підписанти"). За різними даними, у цьому русі брали участь близько 700 чол. Формою поширення дисидентських ідей в цей час став "самвидав" -машинописні журнали, збірники, літератур но-публіцистичні доробки. У молодіжному середовищі