У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Сході повинні бути США, а не СРСР. Прийшовши до влади, А. Са-дат почав проводити політику "зворотного курсу". З усіх державних посад звільняли прихильників Насера і Радянського Союзу. В економіці розпочалося роздержавлен ця і залучення іноземного капіталу.

У жовтні 1973 р. єгипетська армія форсувала Суецький канал і вступила на землю Сіная, що була втрачена у війні 1967 р. У той же день сирійські війська завдали удару по Голанським висотам. Але їхній наступ виявився невдалим, за першу добу було втрачено 1200 танків. Отямившись від раптового удару, ізраїльтяни на південній ділянці фронту форсували Суец і розгорнули наступ на Каїр. Єгипетські частини на Сінаї опинилися в оточенні. За таких умов Єгипет пішов на перемир'я. Семиденна жовтнева війна скінчилася. Незважаючи на її невдале завершення, Єгипет одержав морально-психологічну перемогу.

З 1974 р. в країні почалася лібералізація економіки й торгівлі. У червні наступного року було відкрито Суець-кий канал. Це стало основою економічного оздоровлення Єгипту. На виборах 1976 р. А. Садата було переобрано на президентську посаду. Закріпившись при владі, він шукає шляхів для укладення мирного договору з Ізраїлем. Першим кроком стало встановлення контактів із США. Дер-жавний секретар США Г. Кіссінджер виступив посередником у переговорах між Ізраїлем і Єгиптом. 14 березня 1978 р. А, Садат денонсував Договір про дружбу і співробітництво з СРСР. У вересні 1978 р.

132

відбулася зустріч керівників Єгипту та Ізраїлю за участю президента СІЛА в його заміській резиденції Кемп-Девід, де було досягнуто домовленості про мирний договір, який офіційно був підпи-саний 26 березня 1979 р. у Вашингтоні. Відмова Єгипту воювати проти Ізраїлю за визволення Палестини була з радістю зустрінута в Ізраїлі і на Заході, але з обуренням в арабському світі та соціалістичному таборі, де цей крок розцінили як зраду. У жовтні 1981 р. під час святкування Дня незалежності група військових розстріляла з автоматів і закидала гранатами трибуну, де знаходився А. Садат.

Після вбивства А. Садата президентом Єгипту став X. Мубарак, який продовжив політику свого попередника. Відносини з арабськими державами були з часом відновлені. Єгипет 90-х рр. знову посів належне місце в мусульманському світі.

Ліван

Формально Ліван отримав незалежність в 1943 р., але фактично це сталося після виводу іноземних військ (1947 р.). Ліван- єдина країна світу, де вся державна структура влади з низу до верху і значною мірою громадсько-політичне життя будуються на конфесійній основі. Населення поділено між 4 основними релігійними конфесіями: це християни, мусульмани-шиїти, мусульмани-оуніти, друзи. На початку 40-х рр. між їхніми лідерами було укладено "джентльменську угоду" про розподіл місць в парламенті і важливих державних посад. Із 99 депутатів парламенту 54 були християнами, 45 -мусу льма-. нами. Президент - католик-мароніт, прем'єр-міністр-му-сульманин-суніт, голова парламенту - православний.

Ліван був процвітаючою країною і зберігав нетривкий релігійно-політичний мир. Коли ж король Хусейн (Йорданія) депортував палестинців, основна їх маса перебралася на південь Лівану, а керівництво ОВП розмістилося в західній частині Бейрута. Збільшення кількості мусульман підірвало нестійку політичну систему Лівану. В результаті така ситуація призвела до громадянської війни міжрелігійними общинами, кланами тощо (1975 р.). Палестинці легко вибили слабку ліванську армію з півдня країни (1975 р.). До Лівану було введено сирійські війська. Масла у вогонь підлила і ворожнеча між трьома християнськими кланами. Із першого спалаху громадянської війни переможцем вийшов клан Жмаєлів, який зумів .об'єднати під своєю владою всіх християн. Але країна залишалася розколотою між християнами і мусульмана ми.

Перебуваючи на посаді президента Лівану, Б. Жмаєль поставив перед собою мету вигнати з країни палестинцір і сирійців. Для цього йому потрібен був союзник. Ним став Ізраїль. 1982 р. відбулася таємна зустріч Б. Жмаєля з міністром оборони Ізраїлю А. Шароном, на якій було досягнуто угоди про спільні дії проти палестинців.

Приводом до початку воєнних дій Ізраїлю проти палес тинських формувань у Лівані став напад палестинських терористів на посла Ізраїлю в Лондоні. У червні розпочалися воєнні дії із застосуванням нових видів зброї, що призвело до загибелі великої кількості мирних жителів та руйнування міст і сіл Лівану. Після тривалих і запеклих боїв ізраїльтяни знищили воєнну інфраструктуру палестинців, а залишки їх загонів евакуювалися в Туніс. Але мир, встановлений силою, не втримався й місяця. 14 вересня Жмаєль загинув від бомби, підкладеної ісламськими терористами. У відповідь християни влаштували різанину в палестинських таборах Сабра і Шатіла. Громадянська війна розгорнулася з новою силою. В неї були втягнуті американські, французькі та сирійські війська. Проти ірзаїльської армії розпочалася партизанська війна, місце палестинців зайняли патріотичні сили Лівану і шиїтські загони. Країна була поділена між різними угрупованнями (просирійське "Амаль", проіранське "Хез-боллах" тощо). На півдні Лівану Ізраїль створив "зону безпеки" (завширшки 20 км) і маріонетковий уряд. Долину Бекаа окупували сирійські війська (40 тис. чоловік).

Незважаючи на такі складні умови, ліванці знайшли в собі сили і зуміли відновити мир в країні. Процес політичного врегулювання кризи почався восени 1989 р., коли члени ліванського парламенту прийняли "Хартію національної згоди". У грудні 1990 р. було створено уряд національного примирення, до якого увійшли лідери всіх політичних сил. Він почав вольовими методами наводити порядок в країні. Суттєву допомогу в цьому процесі надала Сирія. 22 травня 1991 р. в Дамаску Ліван з Си-рією підписали Договір про братерство, співробітництво і координацію. Сирія взяла на себе зобов'язання захищати Ліван від агресії і сприяти відновленню законної влади. Хартія і