Доведена до краю адміністративно-командна система була замішана на націоналізмі, невігластві, ненажерливому прагненні до наживи. Все це знайшло своє закінчене втілення в режимі Чаушеску і зумовило його крах.

4. Нове співвідношення суспільно-політичних сил.

Створена у перші години повстання Рада Фронту на-ціонального порятунку, основу якої склали І. Ілієску, обраний головою Ради ФНС, П. Роман, С. Брукан, Д. Бойкан, оголосила про розпуск усіх державних структур, у тому числі і компартії. Главою уряду було призначено Петру Романа, створено виконавче бюро, РФНС, місцеві ради Фронту і органи самоуправління у повітах, муніципіях, містах і комунах. З 29 травня 1990 р. декретом РФНС Соціалістична Республіка Румунія зветься просто Румунією.

У перші місяці 1990 р. на політичній арені країни з'явилося близько 70 партій. Було відновлено так звані історичні партії — НЦП та НЛП. Заявили про себе Соціал Демократична партія, Угорський демократичний союз, Екологічна партія.

1991 р. парламент ухвалив конституцію Румунії, однак до стабільності було ще далеко. На виборах у вербені 1992 р. перемогу здобув Демократичний фронт національного порятунку — політичний блок лівих сил, незабаром перейменований на Соціал-демократичну пар-тію. Президентом країни знову було обрано І. Ілієску, а прем'єр-міністром став Н. Векерою.У 1992-1996 рр. полі-тична боротьба загострилася. Правлячому блокові лівих партій протистояла права опозиція, об'єднана у Демокра-тичну конвенцію Румунії (ДКР).

Президент і уряд активно взялися до справ, але економічні проблеми вимагали рішучих кроків. Виконавча влада не зуміла справитись із труднощами. Результати діяльності уряду в 1997 р. виявилися невтішними. Демократична партія заявила про вихід з коаліційного уряду, чим спровокувала політичну кризу. В квітні 1998 голова праволіберального уряду Віктор Чорба пішов у відставку. Президент призначив нового прем'єр-міністра — Раду Василє, який до цього був сенатором від цараністської партії.

5. Зовнішня політика.

У 1992 році у Брюсселі для країн Східної Європи було спеціально розроблено угоди про їхнє асоційоване член-ство в ЄЕС, розраховані на 10 років. Як наслідок між Румунією та ЄЕС підписано 11 документів, головним з яких є Угода про вільну торгівлю.

Основними інвесторами до економіки Румунії, незва-жаючи на нестабільне становище у 1990-1996 рр.) були Італія, Франція, Велика Британія і США. Всесвітній банк реконструкції та розвитку надав Румунії досить великі кредити

У двосторонніх відносинах з країнами Заходу найбільш 1 тісні зв'язки у Румунії встановилися з Італією та Фран-цією. Формуються сталі довірчі стосунки з Росією та Укра-їною.

6. Українське населення в Румунії.

Українці мешкають у Румунії в різних регіонах: Пів-денній Буковині, Добруджі, Марамоші, Банаті. їхнє со-ціально-економічне й національне становище порівняно з українською діаспорою Східної Європи протягом багатьох років залишалося найбільш складним.

Більшість українців — жителі сільської місцевості. Комуністичне керівництво Ру-мунії цілеспрямовано провадило політику створення єдиної румунської соціалістичної нації, насильницьки. До 1947 р. бухарестський уряд взагалі відмовляв-ся визнавати за українцями право на національне існуван-ня. Ситуація дещо покращилась у 1948-1963 рр., коли було дозволено відкрити 120 сільських україномовних шкіл. У Бухарестському університеті почало функціонувати відділення української мови і літе-ратури. З наступом реакції у 60-80-ті роки уряд ліквідував більшість досягнень попереднього періоду.

Груднева революція 1989 р. принесла українцям можливість вирішувати свої соціально-економічні, культурні й духовні проблеми, відразу ж після повалення режиму Чаушеску було створено громад-ську організацію — Союз українців Румунії (СУР), яка представляла інтереси всього українства країни. Влітку І991 р- СУР прийнято у члени Всесвітнього конгресу вільних українців. Відкрились українські школи, українці з великими труднощами почали будувати храм — собор святого Володимира. З 1990 р. виходить літературний щомісячник "Наш голос", видається газета "Вільне слово". Проте за період 1990-1993 рр. у Румунії видано тільки три книги укра-їнською мовою.

Значною подією у відродженні самосвідомості укра-їнського населення Румунії стала національна конференція СУР, яка відбувалася в липні 1992 р. у м. Сегет.

7. Україно-румунські відносини.

Україно-румунські відносини розвиваються непросто. 3 одного боку, між суверенними державами встановлено дипломатичні відносини, відбувається обмін державними візитами. останнім часом ведуться переговори про підписання великомасштабного договору, де територіальні питання знайдуть своє вирішення. Торговельно-економічні відносини розвиваються досить динамічно.

Великі надії покладають на міжурядову Консультативну раду перше засідання якої відбулося у Києві 14 березня 1996 р. Сторони підкреслили реальні перспективи розширення взаємовигідних зв'язків, і включаючи перспективи створення спільних підприємств, насамперед у металургії, деревообробній промисловості, машинобудуванні, енергетиці, транспорті й туризмі.

Останнім часом створюються серйозні передумови для підписання базового політичного договору між Румунією та Україною.

ЮГОСЛАВІЯ. НОВІ ПІВДЕННОСЛОВ'ЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ

1. Комуністи при владі у Югославії. Й. Броз Тіто

Югославія капітулювала. Нацисти розчленували територію країни на частини -"незалежні" Сербію і Хорватію. Ос-новним знаряддям нацистського режиму стала так звана “незалежна держава Хорватія” Усташський терор та німецька окупація викликали активізацію руху чотників (чота — загін) під проводом Д. Михайловича. Чотники орієнтувалися на емігрантський уряд у Лондоні і ставили на меті звільнення країни.

Масштабну визвольну війну проти окупантів розгорну-ла Комуністична партія Югославії (КПЮ).

На звільненій території влада переходила до рук народно-визврльних комітетів 25-26 листопада 1942 р. у м. Біхач (Боснія) відбу-тись установчі збори ва участю Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ). Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народ-но-визвольну армію Югославії (НВАЮ).

Збори ухвалили рішення про створення Антифашистського віча народного визволення Югославії (АВНВЮ) Водночас із розрізнених партизанських загонів було створено Народ-но-визвольну армію Югославії (НВАЮ).

У вересні 1944 р. на територію Югославії вступили радянські