Вважали, що після цього душа потребувала лишень одноразових принесень в рік на протязі тридцяти років. Тоді душа вже повністю з’єднувалась з усіма померлими і підкріплювалась жертвами, які сім’я здійснювала в час “Свята всіх душ” (авестійською мовою Хамаспатмаедайа).

Похоронна традиція, пов’язана з вірою в потойбічне помешкання мертвих, базувалася на захороненні. Зороастрійське слово дахма значить “могила”. Протоіранці належали до однієї з груп так званих “ямних” культур степових жителів. Вони захороню вали членів знатних сімейств на дні глибоких колодязів, покритих земляними курганами.

Пізніше уявлення про загробне життя змінилися. Тому “Перехід-розлучник” почав уявлятися у вигляді мосту, один кінець якого перебуває на вершині гори Хари, а інший веде в гору, на небо. Лишень достойні завдяки багаторазовим жертвоприношенням можуть пройти цим мостом. А душі інших впадуть вниз, в підземне царство мертвих.

Разом з надією, що існує можливість досягнути раю, розвивалася віра у

відродження тіла. Судячи з свідоцтв індійської традиції, вважалось, що на протязі першого року після смерті кістки тлінного тіла воскреснуть і, вдягнувшись у безсмертну плоть, з’єднаються з душею на небі. Можливо, саме із-за цього індоарійці поступово змінили свій похоронний звичай кремацією. Але іранці дуже вшановували вогонь, щоб використовувати його для знищення тіла. Тому серед них замість спалювання був прийнятий звичай виставляти тіло, відомий пізніше у зороастрійців. Тобто труп залишали в пустельному місці, де птахи і хижаки швидко з’їдали його. Сонячні промені ставали шляхом, яким душа піднімалася на небо.

Язичницька релігія іранців, здається, заключалась не тільки в обрядах та звичаях. Віра в богів мала деякі риси, які були зв’язані з уявленнями про істину-аша та божества-ахури. Ці риси наблизились до традиційних вірувань, згідно яких надію на щасливе потойбічне життя мали воїни-чоловіки. Та ці вірування мали величезний вплив на подальший розвиток зороастризму.

Зороастризм як релігія містичного одкровення.

Пророк Заратуштра – міф чи реальність.

Засновником нової релігії вважається пророк Заратуштра (грецькою мовою Зороастр – “Золота зірка”), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш за все з Гат – сімнадцяти великих гімнів, які він склав.

Життя та діяльність Заратуштри і в наш час продовжує викликати багато суперечок між вченими. Доводиться визнати, що після скількох років досліджень ще не відомо, коли і де він жив, як і не знаємо багато чого, що стосується його вчення.

Та майже без сумнівів відомо, що Заратуштра не є плід фантазії, а що він дійсно існував. Докази про те, що його видумали для того, щоб було кого протиставити пророкам інших релігій, або що Авеста є пізньою підробкою, зовсім необґрунтовані, і нам потрібно дотримуватись історичних фактів, щоб відкинути ці здогадки. Ім’я, яке носив пророк, також заслуговує на довір’я – таке ім’я дійсно могло існувати в древності в одній з областей Ірану. Ім’я Заратуштра (Zaraхuљtra) перекладається краще як “[той хто] веде верблюдів”, хоча висувались і інші етимології. Із Авести ми дізнаємося про його приналежність до роду Спітама (Spitama) і про тісний зв’язок з ним сім’ї Хайчатаспи (Haзиataspa), про його дочку і його друзів; більш пізніші середньоперсидські коментарі наводять навіть імена його матері та батька.

На жаль, немає достовірних відомостей, які б дозволили точно встановити роки життя Зороастра; можна лишень здогадатися, що він, скоріш за все, жив у період, який передував утворенню ахеменідської держави.

Давньоперсидські надписи Заратуштру не згадують, немає відомостей про нього і в Геродота. Грецькі автори відносять час його життя до далекої древності, в епоху до заснування Персидської держави (наведені іноді астрономічні цифри пов’язані з уявленнями іранської секти зерванітів і грецьких платоніків про світові ери). Ксанф Лідянин, найдавніше джерело

в даній області (V ст. до н. е.), діяльність Зороастра відносить за 600 (або 6000) років до Ксеркса.11 Фрай Р. Н. Наследие Ирана. – М., 1972. – С.51. Гермодор і Герміпп із Смирни відносили час життя пророка за 5000 років до Троянської війни; Арістотель – за 6000 років до смерті його вчителя Платона.22 Бойс Мэри. Зороастрийцы. Верования и обычаи. – М.: Наука,1987. – С.62. Стає ясно, що класичні автори не мали надійної інформації про життя Зороастра, так як перси, які і передали відомості про пророка, навряд чи могли затаїти достовірні дані. Якщо опиратися на грецьких авторів, то 1000 рік до н. е. може бути більш вірогідною датою, ніж 600 рік до н. е., але це лишень здогадки. Мері Бойс вважає, що Зороастр жив приблизно між 1500 і 1200 роками до н. е.33 Там же, С.27. Передання говорить навіть про п’ять різних Зороастрів, які з’являлись в різний час і в різних місцях. Одного з них нібито зустрічав в своїх мандрівках Піфагор. Саме Заратуштра, напевно, і Піфагора посвятив у вищу, вже при народженні відкриту йому таємницю світу.44 Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Перевод с немецкого Г. Гаева. – М.: Крон-Пресс,1999. – 512 с.

Ряд сучасних дослідників вважає, що Заратуштра жив у VII-VI ст. до

н. е., але порівняння даних Авести з археологічними матеріалами з Середньої Азії і Східного Ірану вказує на більш ранній період складення найдавніших частин