ТЕМА 1.

Світ на початку ХХст.

1. Перша частина Новітньої історії - період з 1914 по 1939 рік - один з найскладніших у всесвітній історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і морального занепаду людства, коли європейські країни були втягнуті у Першу світову війну, найбільшу у XX ст. економічну кризу 1929 - 1933 рр., а в ряді країн Європи встановилися антигуманні тоталітарні режими.

В економічному відношенні означений період - це дер-жавно-монополістичний (імперіалістичний) капіталізм, наслідком становлення якого стало зростання еко-номічної ролі держави у житті країни. Держава не тільки створювала умови для економічного розвитку країни (державні закони як «правила гри» в економіці), як це було раніше, а й сама ставала власником чи співвласником засобів виробництва. У розвинутих країнах Європи та СІЛА створено потужну важку про-мисловість, впроваджено у виробництво найновіші тех-нології.

Головні політичні проблеми періоду - демократизація суспільства, створення соціального законодавства, зменшення протиріч між капіталом та найманою працею.

Початок XX ст. характеризується революціями: в Росії у 1917 р. - у лютому повалено монархію, а в жовтні вста-новлено невідомий до цього часу політичний режим -«диктатуру пролетаріату», у Німеччині, Австро-Угорщині, Фінляндії, Словаччині.

Посилився національно-визвольний рух в Азії і Африці:*

у Туреччині скинуто султана і проголошено республіку;*

Китай об'єднано і встановлено національний уряд на чолі з партією Гоміндан;*

в Індії британські колонізатори змушені піти на розширення представництва індійців в органах влади.

Перестали існувати імперії - Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська. На їх руїнах виникли незалежні держави: Радянська Росія (РРФСР), Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія (колишні внутрішні колонії Росії), Австрія, Угорщина, Чехословаччина» Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р.т Югославія), що утворилися в результаті розпаду Австро-Угорщини. Істотно змінилися кордони європейських держав - 70% сучасних кордонів є результатом гео-політичних змін, які відбулися після Першої світової війни.

В економіці війна загострила суперечності між власниками і найманими робітниками, посилила вплив монополій і держави на суспільство, мілітаризацію народного господарства. У політиці - зміцнила демократичні режими в країнах традиційної демократії (США, Франція, Великобританія). У країнах, де традиції демократії були слабкими - Німеччині, Італії, Росії, Іспанії встановлено тоталітарні режими або авторитарні -у Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії. Протистояння демократії і тоталітаризму (фашизму, нацизму, комунізму) посилюється в 30-ті роки.

КЛАС | НАЗВА ПЕРІОДУ | ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ

6 | Історія стародавнього світу | Від найдавніших часів до V ст..

7 | Історія середніх віків | V – кінець XV ст.

8 | Нова історія, частина перша | Кінець XV – кінець XVIII ст.

9 | Нова історія, частина друга | Кінець XVIII –1914 р.

10 | Новітня історія, частина перша | 1914 – 1939 рр.

11 | Новітня історія, частина друга | 1939 – 1999 рр.

2. Людство XX ст. стало співучасником і свідком виник-нення нової форми політичного режиму - тоталітарної диктатури. Вся перша половина XX ст. пройшла під його впливом, тоталітарні держави розв'язали найжахливішу Другу світову війну, і до сьогодні людство повністю не перебороло цієї хвороби. Людство і до XX ст. знало різні форми державного насильства - деспотію, тиранію, диктатуру, однак такі нелюдські форми насильства, як дов-ела німецько-американський філософ Г. Арендт («Джерела тоталітаризму», 1951 р.), виникли вперше саме у нашому столітті.

Тоталітаризм (від латинського «totalitas» - «повнота», «цільність»; вперше цей термін був застосований у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики політичного і державного режиму, який встановився тоді в Італії. Невдовзі термін «тоталітаризм» утвердився і в політології) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення. Це поняття, що охоплює низку політичних режимів XX ст., в яких влада базується на однопартійній системі і всезагальному втручанні держави в економіку, культуру, суспільне й політичне життя.

Найбільш вдалу спробу систематизувати характерні риси тоталітарного режиму зробили К.Фрідріх та З.Бжезинський у праці «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956). Вони відокремили шість основних ознак, наявність яких, на їхню думку, дозволяє визначити режим як то-талітарний. До числа цих ознак належать такі: 1) політична система спирається на ретельно розроблену іде-ологію, яка пронизує усі сфери життя суспільства і дотри-мання якої є загальнообов'язковим; 2) існує єдина масова партія, членство у якій відкрито лише для незначної час-тини суспільства. Партія має олігархічну структуру й або переплітається із державною бюрократією, або контролює її; 3) управління здійснюється за допомогою системи теро-ру, який скеровує і здійснює партія і таємна поліція; 4) засоби масової інформації перебувають під жорстким контролем влади; 5) засоби збройної боротьби монополізовано партією та урядом; 6) вони ж жорстко контролюють еко-номічне життя.

Отже, характерні риси тоталітаризму - послідовний антилібералізм і антидемократизм; нічим не обмежене насильство, яке, до того ж, видається за одну з найбільших чеснот людства; заборона будь-якої опозиції проти правлячої партії; одержавлення всієї власності або повний контроль над нею з боку держави; прагнення держави і правлячої партії до встановлення необмежено-го контролю над особистістю, її духовним життям і творчістю; культ особи вождя і маси, що слухняно і радісно підпорядковується йому; матеріальна і духовна ізоляція суспільства. Основна мета будь-якої тоталітар-ної держави - впровадження у життя ідеї, явно утопічної, як наприклад: побудова всесвітнього на-цистського Третього Райху в Німеччині чи світова рево-люція і торжество комунізму в усьому світі в Росії, СРСР