І. ПРОГОЛОШЕННЯ КНР І ПОБУДОВА - «ОСНОВ СОЦІАЛІЗМУ»

Китайський народ під час війни з японськими агресорами (1937—1945) зазнав величезних людських та матеріальних втрат. За-гинули численні культурні цінності, було зруйновано міста, країна фактично розпалась на самостійні райони. У Китайській Республіці запанували голод, епідемії, злидні.

На завершальному етапі Другої світової війни війська СРСР прове-ли успішні операції, розгромивши японців на суходолі. Величезна те-риторія Північно-Східного Китаю — Маньчжурія — з населенням по-над 40 млн чол. стала зоною тимчасової окупації радянської армії.

У сталінських планах побудови «соціалістичного табору» Китаю від-водилась важлива роль.

Радянська військова адміністрація перетворила Маньчжурію на зону, закриту для представників законного уряду лідера партії Гомін-дан (Національна партія) Чан Кайші. Це було розцінено урядом Ки-тайської Республіки як втручання СРСР у внутрішні справи країни, спрямоване на провокування громадянської війни, як грубе порушен-ня Договору про дружбу і союз між Радянським Союзом та Китаєм, укладеного у серпні 1945 р.

Протягом 1946 р. між комуністичними та урядовими військовими підрозділами тривали локальні збройні сутички. Навесні 1947 р. на-ступом армій КПК з Маньчжурії розпочалась громадянська війна.

1 жовтня 1949 р. на центральній площі Пекіна Тяньаньмень було проголошено Китайську Народну Республіку. У континентальному Китаї утвердився комуністичний тоталітарний режим.

У грудні 1949 р лідер КПК Мао Цзедун прибув до Москви на свят-кування ювілею Й. Сталіна. Під час його тривалого візиту у лютому 1950 р. було підписано Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу між СРСР та КНР строком на 30 років.

Китайські комуністи за радянським зразком швидкими темпами проводили індустріалізацію, колективізацію сільського господарства, докорінну перебудову в галузі культури та освіти. У листопаді 1955 р. політбюро ЦК КПК прийняло рішення підпорядкувати державі під-приємства приватного сектора промисловості та торгівлі. У 1956 р. протягом 8-9 місяців було проведено суцільне кооперування сільсько-го господарства.

Як і в СРСР, ці заходи супроводжувалися масовими репресіями.

ІІ. КУЛЬТ ОСОБИ МАО ЦЗЕДУНА ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ КОМУНІСТІВ КИТАЮ

Події другої половини 50-х років у СРСР позначились і на розвиткові Китаю. Гасла М. Хрущова —«Наздогнати й перегнати США в галузі економіки», «Нинішнє покоління радянських людей буде жити за комунізму» - втілились у ще більш авантюристичному курсі Мао Цзедуна. Він закликав побудувати комунізм у Китаї за дві-три п'яти-річки.

З серпня 1958р. протягом кількох місяців усе сільське населення Китаю було загнане у 26 тис. «народних комун». Характерною озна-кою їх було тотальне одержавлення власності — від присадибних діля-нок, худоби аж до речей особистого вжитку. Ще однією характерною рисою була воєнізація праці, створення «трудових армій». Селяни, об'єднані у роти, батальйони, полки, на світанку солдатським кроком вирушали на польові роботи, а повертались у домівки після заходу сонця. Платнею за роботу була миска рису.

На початку 60-х років загострились радянсько-китайські відноси-ни. Мао Цзедун виступив проти розвінчання М. Хрущовим культу особи Сталіна. Більше того, він став претендувати на місце вождя міжнародного комуністичного руху, яке завжди належало лідерові КПРС. Ідеологічні суперечки радянських і китайських комуністів поступово призвели до згортання економічних, торговельних зв'яз-ків, а згодом і до прикордонних збройних сутичок у другій половині 60-х років. ,

ІІІ. «ВЕЛИКА КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ»

«Велика культурна революція» проводилася у 1965—1976 рр. і стала апогеєм культу особи Мао. Вона розпочалася у листопаді 1965 р. репресіями проти творчої інтелігенції, викладачів вищої школи.

На початку 1967 р. реальна влада у країні почала переходити до війсь-кових. Вони створювали нові органи партійної та адміністративної влади (ревкоми). Хунвейбіни виконали свою роль, і нова влада, не га-ючи часу, з ними розправилась. Мільйони їх було вислано на «переви-ховання» у віддалені села/У результаті кампанії по створенню ревкомів, що завершилась восени 1968 р., було встановлено безпосередній контроль збройних сил над усіма адміністративно-територіальними одиницями Китаю.

Режим особистої влади Мао Цзедуна тримався на міцній соціальній базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх ран-гів, їх призначали тільки згори, враховуючи відданість ідеям кому-нізму. Вони мали певні пільги і міцно за них трималися (розподіл житла, продовольства, побутової техніки тощо).

9 вересня 1976 р. на 83-му році життя помер Мао Цзедун. Ще до за-вершення траурних церемоній розпочалася гостра боротьба за владу,

у результаті якої багатьох із найближчого оточення померлого вождя було заарештовано. Вдову Цзянь Цінь та ще трьох високопоставлених партійних соратників Мао оголосили «бандою чотирьох», звинуватив-ши їх у проведенні руйнівної «великої культурної революції». Судо-вий процес над ними засвідчив причетність Мао до масових репресій, які торкнулися близько 100 млн осіб.

Процес над «бандою чртирьох» тимчасово примирив молодих вису-ванців «культурної революції» на чолі з Хуа Гофеном, який після смерті Мао монополізував усі керівні посади в партії та державі, і стару гвар-дію, очолену реабілітованим Ден Сяопіном. Однак поступово партій-на номенклатура з оточення Ден Сяопіна витіснила Хуа Гофена. У червні 1981 р. Головою КПК став Ху Яобан.

Ще в середині 60-х років Ден Сяопін висунув ідею «чотирьох модерні-зацій» Китаю: у промисловості, сільському господарстві, науці й обороні. Ідею не було схвалено у вищих ешелонах влади, однак вона стала популярною в народі. Курс «чотирьох модернізацій» підтримали дисиденти,) серед яких виділялась організація «Стіна демократії». Виникнення її було пов'язане з квітневими подіями 1976 р., коли члени організації вивішували листівки - «дацзибао» - на площі Тяньаньмень. Дисиден-ти закликали владу дозволити різні політичні рухи, дати змогу їм вис-ловлюватися, звільнити всіх політичних в'язнів. Керівництво КПК не вступило в діалог з опозицією. Навпаки,