Реферат - Політичний портрет. КОНРАД АДЕНАУЕР
7

у якій передбачалася допомога молодій державі Ізраїль. Переборюючи опір політичних супротивників, 5 травня 1955 року ФРН стала членом НАТО. У тому ж році, зі вступом у силу Паризьких угод, підписаних 23 жовтня 1954 року, для ФРН закінчився період окупації. Майбутнє Європи канцлер бачив у сполученні різних типів економік, у постійному обміні духовними і культурними цінностями.

Виступаючи в бундестазі і пояснюючи причину незгоди з пропозиціями Радянського Союзу про скорочення озброєнь і закликаючи відхилити пропозиції фракції СДПГ про відмову від провадження в життя передбачених паризькими угодами заходів для ремілітаризації Західної Німеччини, Аденауер говорив: "Я, канцлер ФРН, як і раніше, проти демілітаризації країни... Ми подбаємо про те, щоб ні соціал-демократи, ні комуністи ніколи більше не прийшли до влади". При цьому він заявляв, що уряд Бонна за будь-яких обставин виконуватимиме військові зобов'язання, що випливають з паризьких угод. У вересні 1955 року Аденауер відвідав з офіційним візитом Москву. Усі правила протоколу: ритуал почесної варти, виконання гімну республіки, підйом у Кремлі державного прапора ФРН - були дотримані.

Після війни в Аденауера з'явилися думки про можливість мирної взаємодії західних країн і Радянського Союзу. Ілюзії швидко розсіялися: світ розколовся на два табори з різними світоглядами, етичними цінностями і політичними завданнями. Протистояння двох систем наростало. У його епіцентрі виявилася розколота Німеччина. Аденауер твердо вирішив, що нейтральна позиція німців у такій ситуації неможлива: Німеччина буде із Заходом. У єдності з Заходом канцлер бачив і передумови вирішення питання про возз'єднання країни. Він виступав проти будь-якого компромісу з комуністичною ідеологією і планово-розподільчою системою господарювання. Об'єднану Німеччину бачив тільки в союзі з західним світом і відкидав усі плани її нейтралізації. Визнаючи роль Радянського Союзу у світі, його вплив на вирішення німецького питання, Аденауер пішов на встановлення дипломатичних, а потім і торговельно-економічних відносин з СРСР. На переговорах у Москві він шанобливо ставився до радянських керівників, не дозволяючи при цьому виходити за рамки рівноправності.

Переговори з Хрущовим пройшли успішно. Останні 10 тисяч німецьких військовополонених і 30 тисяч інтернованих повернулися на батьківщину. Між СРСР і ФРН були встановлені дипломатичні відносини. Авторитет Аденауера постійно ріс. ХДС/ХСС чотири рази підряд вигравали парламентські вибори. Керівники західних країн сприймали Аденауера як рівноправного і шановного партнера. Особливо тісні відносини склалися в Аденауера із Шарлем де Голлем. Вінцем дипломатичної кар'єри Аденауера стало 22 січня 1963 року, коли канцлер ФРН і президент Франції обійнялися на Єлисейських полях. Столітню міжнаціональну ворожнечу була переборено. Аденауер і де Голль підписали угоду про дружбу. "Не забувайте, - вимовив тоді Аденауер, - що я - єдиний німецький канцлер, який перед усе ставить єдність Європи, а вже потім своєї власної держави. Я готовий пожертвувати німецьким возз'єднанням, якщо ми створимо і увійдемо в сильний західний табір. У взаєморозумінні між Німеччиною і Францією знаходиться європейське майбутнє". У 1961 році Аденауер говорив: "Наша мета, щоб у майбутньому Європа стала єдиним домом для всіх європейців, щоб в она стала житлом волі".

Єдиною великою невдачею Аденауера була неможливість перешкодити зведенню Берлінської стіни, що роз'єднала німецьку державу. 15 жовтня 1963 року Аденауер пішов у відставку з посади федерального канцлера. Він керував країною 14 років. 15 жовтня 1963 року він виступив з останньою промовою як федеральний канцлер. Наступні чотири роки життя він провів у колі родини в Рендорфі, хоча й протягом трьох років продовжував очолювати ХДС.

Аденауер писав мемуари і доглядав за садом - він відомий не тільки як політик, але і як автор ряду агрономічних нововведень. Він відрізнявся помірністю в усьому, прихильністю до родини і суворим самоконтролем. Щодня з 9 години ранку і до вечора працював у своєму кабінеті в палаці Шаумбург. Під час передвиборних кампаній він їздив країною, і люди охоче слухали його. Цей політик умів маневрувати, іноді хитрити, наполягати і переконувати, вислуховувати інших, а прийнявши рішення, жорстко вимагати його виконання, і в той же час не давати приводу для звинувачень у диктаторстві, порушенні конституції і демократичних норм.

19 квітня 1967 року Конрад Аденауер помер у віці 91 року. Перед смертю він встиг відвідати своїх давніх друзів-політиків у Парижі, Римі, Лондоні і Тель-Авіві. Він говорив: "Для мене найважливіше за все проста людина. Якщо мене розуміють, то моя ціль досягнута. Смерті не боюся, от тільки цікаво, що буде з Німеччиною і Європою, коли мене не стане".

У квітні 1967 року на церемонію поховання у Бонн прибули президент США Джонсон, генерал Шарль де Голль, прем'єр-міністр Великобританії Вільсон, глави всіх західних європейських і більшості азіатських, африканських і латиноамериканських країн.

Уміле використання складної зовнішньополітичної кон'юнктури висунуло Аденауера в число видатних діячів сучасності. Уінстон Черчіль говорив, що Аденауер - найрозумніший німецький державний діяч з часів Бісмарка.

---

Сторінки: 1 2