Реферат на тему:
Поняття Реформації
Тенденції культурного розвитку, започатковані епо-хою Відродження, знайшли своє продовження у XVII ст. Водночас виникли й інші соціально-історичні чинники, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя За-хідної Європи.
Значною мірою вони зумовлювалися попереднім істо-ричним розвитком, і все ж це були новітні тенденції сус-пільного розквіту, котрі започаткували формування нових політичних і економічних структур, нове розуміння світу і людини, нову систему культурних цінностей.
Новизна цих поглядів проявилася першочергово в Ре-формації. Реформація (в перекладі з латинської — пере-творення, виправлення) — загальновизнана назва широкого суспільно-політичного руху, що на початку XVI ст. охопив майже всю Європу. Спрямований проти католицької церк-ви, він спричинив утворення нової сутності церков, так званого протестантського напряму.
З ідеологічного погляду, Реформація досить послідов-но відображала новий, буржуазний, час в історії Європи, відіграла величезну роль у руйнації старого феодально-пат-ріархального укладу в культурі, мисленні, способу життя.
Протестантизм виробив особливу етику — етику праці, економічної діяльності, договірних відносин, акуратність, педантизм та інші бюргерські чесноти.
Названі соціокультурні засади — вельми своєрідна і потужна коренева система сучасного добробуту багатьох розвинених націй, підстава для високого рівня життя, пра-целюбності, організованості, політичної культури.
Протестантська цивілізація увібрала кращі досягнення західного середньовіччя: зберегла традиції римського пра-ва, самоврядування міст, автономію університетів тощо. Реформація забезпечила і деякі особливі риси культури Нового часу в галузі філософії, науки, мистецтва, моралі.
Розпочалася Реформація в Німеччині. 31 жовтня 1517р. професор теології Віттенберзького університету Мартін Лютер (1483—1548) прибив свої "Дев'яносто п'ять тез" на две-рях місцевої церкви, вони були спрямовані проти практи-ки продавання Індульгенцій на відпущення гріхів. Це по-клало початок Реформації, яка тривала з XVI до середини XVII ст. У ході Реформації від католицизму відкололася релігійна опозиція, яка отримала назву протестантизму (з лат. — проголошення, урочиста заява). Проте-стантизм представляли такі релігійні течії, як лютеранство, англіканство, анабаптизм, кальвінізм, цвігліанство тощо.
Релігійним наслідком Реформації, де вона перемогла, було утворення кількох нових, так званих протестантських, церков (лютеранських, кальвіністських, англіканських, унітаристських та ін.).
Можна сказати без перебільшення, що Реформація змі-нила обличчя Європи, суттєво посприявши поступовому створенню того соціального і культурного ладу, що й до-тепер існує у більшості європейських держав.
Незважаючи на успіх Реформації, католицька реакція (контрреформація), очолена папством, зуміла організува-ти могутній спротив. Головними її знаряддями стали ор-ден єзуїтів та реорганізована інквізиція.
Контрреформація, перемігши в Південній Німеччині, Австрії, Польщі, ознаменувалася суворими гоніннями про-ти будь-якого прояву вільнодумства; у 1559 р. — було впер-ше опубліковано "Індекс заборонених книг".
На світоглядних засадах Реформації виникають нові художні напрямки і школи. Центр духовного життя зміщується у релігійно-світоглядну царину, на передній план висувається ставлення людини до Бога, що означало відхід від властивого Відродженню погляду на людину та її духовний світ як на найвищі життєві цінності. Загострен-ня віросповідницьких суперечностей викликало до життя численну полемічну літературу, нові літературні жанри: гімни, псалми, проповіді, відозви.
На хвилях Реформації з'являється епос на біблійну те-матику, який знайшов відображення у творах Д. Мільтона (1608—1674) "Втрачений рай" та Ф. Г. Клопштока (1724— 1803) "Мессіада". Ідеї нової епохи знайшли яскравий прояв у живописі та графіці, зокрема у творах німецьких ху-дожників А. Дюрера і Л. Кранаха Старшого.
Альбрехт Дюрер (1471 —1528) працював головним чином у гравюрі і живописі; крім того, розробляв теоретичні пи-тання образотворчого мистецтва про перспективу та про-порції. Творчість цього художника пройнята духом свобо-ди, інтересом до різноманітностей життя, що прийшли на зміну середньовічній скутості, і водночас духом страждання й тривоги з приводу тяжких і кривавих соціальних конф-ліктів, нестійкості всього земного. Це виразно прогляда-ється в його відомих гравюрах "Лицар, смерть і диявол", "Меланхолія", а також у живописній картині "Чотири апо-столи".
Лукас Кранах Старший (1472—1553) прихильно ставився до діячів Реформації, був приятелем М. Лютера. У ранніх живописних творах "Розп'яття", "Відпочинок на шляху до Єгипту" та інших намагається подолати пізньоготичні тра-диції умовностей та орнаментальності і створити реалі-стичні образи, пройняті духом гуманізму; риси Відродження і традиції готики переплітаються у зображеннях Мадонни, біблійських і міфологічних персонажів. Л.Кранах досягає великої художньої майстерності як у зображенні поетич-ного, багатого на деталі пейзажу, так і у відтворенні гос-троти характеристик у портретному живописі, зокрема у портретах М. Лютера і Ф. Меланхтона.
Специфіка культури доби Реформації полягає у по-єднанні в собі рис середньовіччя і Нового часу, відтворенні складного синтезу політичних, релігійних та інтелектуаль-них колізій.
Важливим фактором соціокультурних змін у XVII ст. стає наука, перш за все — експериментальне природознавство. У результаті прогресу природничих наук і математики ви-робляється механіко-матеріалістичне уявлення про приро-ду, що якнайповніше виражене у класичній праці І. Нью-тона "Математичні начала натуральної філософії" (1687 р.).
Філософське обгрунтування різних форм пізнавальної діяльності було реалізоване в XVII—XVIII ст. у рамках двох суперечливих напрямків — раціоналізму та емпіризму. Ра-ціоналізм (від лат. — розум) визнає єдиним джерелом пізнання розум, а емпіризм (від лат. етрігіиз — чисто прак-тичний) — чуттєвий досвід.
Для раціоналістів сумнів є передумовою всякого мислен-ня, яке в свою чергу надає людському існуванню справж-нього сенсу. В контексті ра-ціоналізму можна виділити дуалізм Р. Декарта (1596—1650), пантеїстичний монізм Б. Спінози (1632—1677) і об'єктив-ний ідеалізм Г. В. Лейбніца (1646—1716). Основи емпіриз-му закладені Ф. Беконом (1561 — 1626), який вважав почуття недостатнім і ненадійним джерелом знань, тому завдання науки вбачав у її здатності застосовувати раціональний ме-тод до чуттєвих даних. Таким чином, становлення раціо-налістичного світогляду в контексті розвитку експеримен-тального природознавства і філософії було, безумовно, видатним