Не дозволили “грубі мужики” — селяни і городяни, що воювали в піхоті. Воно-те лицарі пощади не давали. Але вуж і вони в боргу не залишалися — полонених не брали. А коли в XIV в. сформувалася боєздатна піхота, що бореться в щільному ладі, що не боїться кінних атак і з довгими алебардами сама кидалася в бій, лицарі зверталися у втечу при одному виді швейцарських “баталій” і гуситських візків, з жахом і збурюванням розповідаючи про незвичні криваві побоїща: адже у швейцарців, наприклад, під страхом смерті заборонялося брати полонених. І коли лицарі теж стали всі частіше застосовувати глибокі щільні побудови, так що загін перетворювалася в залізного -дикобраза, їхній знову змела — тепер уже назавжди — піхота, збройна вогнепальною зброєю.
Використана література:
Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 2001.
Українська велика енциклопедія. – К., 2000.