Єгипет Стародавній – рабовласницька держава на Пн.-Сх. Африки. Заселення території Єгипту відбувалося в період палеоліту. Наявність родючих ґрунтів долини Нілу, будівельних матеріалів, багатих земних надр сприяла розвиткові землеробства, будівництва, ремесел і торгівлі. В умовах Єгипту людське суспільство рано досягло такого рівня розвитку, коли з’явилися додаткові продукти, зародилася майнова нерівність і виникли класи.
Єгипетський народ як етнічна спільність склався з місцевих племен проти семітів, берберів і кушитів. Єгипетська мова належить до семітокамітських мов. У 2-й половині 4 – го тис. до н.е. приблизно з 40 невеликих державних утворень на території Єгипту склалося два царства: на Пн.-Нижній Єгипет, на Пд.-Верхній Єгипет.
Характерними рисами Раннього царства в Єгипті були консолідація країни в єдину державу, становлення монархії, боротьба проти відцентрованих сил. Удосконалювалися знаряддя праці з каменю та міді, з'явився гончарський круг. Поширилося піктографічне письмо. Формувався державний апарат, виділились адміністративні округи на чолі з номарками. Значно розвинулися ремесла, торгівля, виникло чимало нових міст і розрослися старі.
За правління фараонів Тутанхамона і Хоремнеба жрецтво і знать домоглися відновлення старої релігії. Війни, що розорювали країну, загострення соціальних суперечностей призвели до економічного, політичного і військового ослаблення Єгипту. У 30 до н.е. країну завоював Стародавній Рим, який перетворив її на свою провінцію.
На території сучасного Єгипту людина з’явилася ще в епоху палеоліту. Зображуючи людину, художники стародавнього Єгипту виходили з традицій, що виникли ще в часи архаїки. Майже завжди фігура людина зображається у фас, а її голова й ноги – у профіль. Така особливість пов’язана з тим, що одним із джерел живопису була піктографія, перехідна форма від ієрогліфічного письма. Зображення людини, що супроводжувало знаки письма, мало відповідати накресленню цих знаків.
Особливості персонажів зображень передавалися через титули, ім'я – ієрогліф і масштаб. У багатофігурних композиціях, наприклад, фараон або вельможа своїм зростом домінують над почтом, а наближені до фараона вищі за простих смертних, рабів. Реагуючи на зміни в житті суспільства, його розташування, зображення набуває ієрархічного порядку, його головні персонажі займають верх і центр композиції. До цього слід додати і те, що портрет, як і вічне життя, вважався можливим тільки для фараона або визначної людини. Всі рядові персонажі зображалися схожими один на одного, як краплі води, адже простий смертний не мав права бути зображеним інакше, ніж інші, виділятися з маси.
До обряду поховання фараона входило відливання посмертних масок із гіпсу, а потім із дорогоцінного металу. Від них бере початок скульптурний портрет Стародавнього Єгипту. Фараони IV династій, котрі вважали себе богами зводили собі портрети – пам’ятники за життя. На цих портретах вони зображені як втілення того чи іншого бога у вигляді сфінксів. Згадувана реформа релігії Аменхотепа IV вплинула і на традиції в мистецтві того часу: цей фараон зображався вже не як божество, а подібним до самого себе. Портрет фараона – єретика в молодому віці відображає його характерні риси, що легко запам’ятовуються: різко окреслені вилиці, довгий ніс, гостре, виступаюче підборіддя, досить великий рот, нерозвинуте кволе тіло із впалими грудьми. До речі, греки, за Б.Ріджуєм, познайомившись близько 700-650 р. до н.е. з Єгипетською скульптурою, запозичили технічні прийоми різання мармуру, а також найбільш уподобаний ними статуарний тип чоловічого зображення.
У портреті дружини фараона Нефертіті вдало передані неповторні індивідуальні риси цариці. У той же час у цьому портері втілено ідеал митця, що поєднував уявлення про жіночість, тендітністю, мудрість, чарівність та світлу печаль, як бринить у прекрасному образі.
Одна з перлин живопису Стародавнього Єгипту зберігалася в Саккара, в масштабі знатного єгиптянина Ті, який жив за правління V династії. Живопис цього часу набуває декоративного і в деякій мірі гіперболічного характеру. Ті зображений під час полювання в очеретяних хащах. Навкруги чиновника, фігура якого подана в традиційній манері, немовби оживають болотисті хащі, що аж кишать рибою, крокодилами, бегемотами, а також маленькими пташками і звірятками, котрі існують поміж високих стебел папірусу з їхніми чарівними квітами й бутонами. Форма колон у храмах нагадувала в’язанку стебел папірусу, капітелі колон мли форму розкритої квітки або закритого бутона квітки папірусу, крони пальми, голови божества.
Найбільшою храмовою спорудою Давнього Єгипту був Карнацький храм площею 5 тис. кв. м., який прославляв Амона і могутність Єгипту. Побудований у північній частині міста Фів на східному березі Нілу, цей комплекс від часів ХІХ династії вважався державною святинею. Фараони будували тут протягом двох тисяч років, і в період Нового Царства храм вже мав свій характерний вигляд.
Комплекс складається з великої зали для свят і численних допоміжних приміщень навколо неї. Сама зала розділена на п’ять проходів – нефів. Це перший і історії приклад планування соборного типу: дах головного нефа спирається на підвищені опори й тому підноситься над стелею інших нефів – кораблів. Світло проникає до зали через розміщені в головному нефі вікна. Висока стеля пофарбована в синій колір і прикрашена золотими зірками. Інші, вужчі нефи, відмежовані один від одного чотирикутними стовпами, вкритими барельєфами. Приміщення навколо зали й молільні теж прикрашені на диво витонченими рельєфами.