намагаючись представити себе світовій громадськості поборником якнайшвидшого політичного врегулювання збройного конфлікту з Іраном, не виключало, проте, можливості нового військового конфлікту із сусідом і твердо мало намір зберігати перевагу в авіації, танках, артилерії й іншій бойовій техніці. СРСР, що був нейтральною й одночасно дружньою країною по відношенню і до Ірану, і до Іраку, постійно докладав зусиль для досягнення всеосяжного мирного врегулювання конфлікту. У 1989р. СРСР запропонував своє посередництво в досягненні взаємоприйнятного рішення тривалої суперечки. У Тегерані, Багдаді і Москві стали проводитися двосторонні зустрічі відповідальних представників трьох країн, у ході яких поряд з іншими питаннями, обговорювалася тупікова ситуація в ірано-іракських переговорах.
Після повернення до Москви з тривалої поїздки по країнам Близького і Середнього Сходу в лютому 1989р. міністр закордонних справ СРСР Е.А.Шеварднадзе в інтерв'ю кореспонденту газети "Правда" заявив, що на переговорах у Багдаді й у Тегерані ірано-іракський конфлікт знаходився в центрі уваги. "У Багдаді і Тегерані, - заявив міністр, - ми не брали на себе ролі арбітра. Наша місія бачилася нам у тому, щоб допомогти Іраку й Ірану перебороти стіну відчуження, видати один одному настільки необхідний кредит довіри".
Під час візиту міністра закордонних справ Ірану А.А.Велаяти в Москву наприкінці березня 1989р. у ході бесіди з Е.А.Шеварднадзе була підтверджена принципова позиція Радянського Союзу по остаточному ірано-іракському врегулюванню на основі резолюції № 598 Ради Безпеки ООН шляхом конструктивного діалогу між Іраном і Іраком, їхній взаємодії з Генеральним секретарем ООН з метою пошуку зваженого балансу інтересів. Така ж позиція радянського уряду була викладена під час візиту в СРСР у червні 1989р. Голови зборів ісламської ради,виконуючого обов'язки верховного головнокомандуючого збройними силами ИРИ Алі Акбара Хашемі-Рафсанджані.
З початком 2 серпня 1990р. агресії Іраку проти Кувейту відбувся крутий поворот в ірано-іракських відносинах. Перед загрозою війни на два фронти іракська влада вирішила пійти на встановлення добросусідських відносин із сусіднім Іраном. Почався відвід іракських військ з іранської території. Одночасно іранській владі була передана перша група військовослужбовців, захоплених у полон Іраком.
І вивід військ, і передача полонених - кроки доброї волі, як кваліфікували їх у Багдаді, - були початі відразу ж після того, як Ірак звернувся до Ірану з пропозицією про остаточне врегулювання конфлікту. Ключовий елемент цих пропозицій - оголошена Іраком готовність керуватися Алжирською угодою 1975р., що визначила принципи й умови вирішення спірного питання про річку Шатт-ель-Араб. Нова позиція Іраку була доброзичливо сприйнята в Тегерані.
