На Далекому Сході міжнародна ситуація у повоєнні роки залишалася досить напруженою. Після розгрому японської армії Радянський Союз за угодою між союзними державами тимчасово окупував Маньчжурію (Південно-Східний Китай) і північ Корейського півострова (до 38-ї паралелі). З півдня Корею зайняли американські війська. Союзники мали на меті прий-няти капітуляцію японської армії. У зонах окупації почали формуватися прорадянський і проамериканський режими. У травні 1948 р. на півдні країни під наглядом ООН були проведені парламентські вибори і проголо-шено створення Республіки Корея. Проте північний режим не визнав результатів виборів і у серпні провів свої вибори, внаслідок яких була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР). Промосковський лідер Кім Ір Сен і ставленик Вашингтона Лі Син Ман, прого-лосивши наміри мирного об'єднання країни, поспішно готувалися до війни.

Основна боротьба на Далекому Сході між Москвою та Вашингтоном розгорнулася за Китай. Незважаючи на підписаний у серпні 1945 р. До-говір про дружбу та союз між СРСР і Республікою Китай, сталінська оку-паційна адміністрація не допустила війська Чан Кайші у Маньчжурію і чинила всілякі перешкоди його урядовцям. У радянській зоні окупації ак-тивно формувалася армія комуністів Китаю. Москва їх озброювала і нада-вала всіляку допомогу. Вашингтон у свою чергу підтримав офіційний уряд Чан Кайші. Впродовж повоєнних років між комуністичними та гомінда-нівськими збройними силами відбувалися локальні сутички. Навесні 1947 р. у Китаї розгорілася широкомасштабна громадянська війна, що завершилася перемогою комуністів. 1 жовтня 1949 р. було проголошено утворення Китайської Народної Республіки (КНР). Рештки партії Гоміндан перепра-вилися на о. Тайвань, звільнений американцями від японців.

Мирний договір з Японією було укладено у вересні 1951 р. на міжна-родній конференції у Сан-Франциско. За його умовами Японія визнавала незалежність Кореї і відмовлялась від претензій на Курильські острови, Півден-ний Сахалін, Тайвань. СРСР, Польща і Чехословаччина, що були учасниками конференції, відмовилися поставити свої підписи під цим договором, вимага-ючи запрошення для участі у роботі конференції делегацій комуністичного Китаю, Монголії та інших союзників. Крім того, СРСР вимагав вивести з Японії американські війська і ліквідувати військові бази США. Лише в 1956 р. була підписана радянсько-японська декларація про припинення війни і відновлення дипломатичних відносин. Питання про мирний договір Росії, як правонаступниці СРСР, з Японією залишається до сьогодні не вирішеним.

Отже з перших місяців після закінчення Другої світової війни внаслідок гострих суперечностей між двома великими державами, про-тистояння демократії і тоталітаризму міжнародне становище по-чало різко загострюватися, що призвело до так званої "холодної війни".

2. СТВОРЕННЯ ООН

Формування могутньої антигітлерівської коаліції (Атлантична хартія між США і Великою Британією 24 серпня 1941 р. і Вашингтонська Декла-рація Об'єднаних Націй 26 країн від 1 січня 1942 р.) створило підґрунтя для формування міжнародного механізму безпеки післявоєнного світу. Восени 1944 р. (21 серпня — 7 жовтня) на конференції у Вашингтоні, на віллі Думбартон-Окс, представники СРСР, США і Великої Британії, до яких приєднався представник Китаю, підготували пропозиції щодо створення міжнародної організації для підтримки миру і безпеки — Організації Об'єднаних Націй (ООН). Конференція виробила загальні міркування щодо характеру, цілей та статуту ООН. Кримська (Ялтинська) конферен-ція керівників трьох держав — Сталіна, Рузвельта і Черчілля (4—11 лютого 1945 р.) — схвалила напрацьовані у Думбартон-Оксі проекти й ухвалила скликати 25 квітня 1945 р. у місті Сан-Франциско Установчу конферен-цію Організації Об'єднаних Націй. Учасниками конференції могли стати усі країни, що оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Була досягнута домовленість про те, що членами ООН поряд з Радянським Союзом будуть Українська РСР і Білоруська РСР. Конференція в Сан-41 Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р., коли був прийнятий Статут ООН, що був підтриманий 50 країнами. 24 жовтня 1945 р. Статут набрав чинності. Цей день вважається днем ООН. Статут про-голошував рівноправність всіх людей, повагу прав льодини й основних свобод. Пізніше цей розділ був доповнений прийнятою в 1948 р. Гене-ральною Асамблеєю ООН Декларацією прав людини.1 Статут зобов'я-зував вирішувати всі суперечки мирним шляхом, дотримуватися міжна-родних договорів та зобов'язань. Основне призначення ООН згідно зі Статутом — гарантування загального миру та безпеки у всьому світі. При цьому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи, окрім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримки миру. Основними робочими структурами ООН є Генеральна Асамблея, яка збирається на свої сесії один раз на рік і приймає рішення 2/3 голосів, та Рада Безпеки, яка складається з 35 непостійних членів, що обираються на 2 роки Генеральною Асамблеєю 00Н. Сьогодні місце СРСР в Раді Безпеки посідає Росія. Генеральна Асамблея, окрім того, обирає Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН. За пропозиціями Ради Безпеки Генеральна Асамблея приймає до 00Н нових членів та виключає тих, котрі порушили Статут. Але з усіх інших питань постанови, що їх ухвалює Генеральна Асамблея, мають лише дорадчий голос, її функції полягають у вивченні, обговоренні, рекомендації та з'ясуванні стосунків. Рада Безпеки є за Статутом постійно діючим органом ООН, на який покладена безпосередня відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки, її рішення приймаються на основі принципу одноголосності постійних членів і обов'язкові до виконання всіма члена-ми ООН. Для виконання своїх повноважень Рада Безпеки має право