Іншу етичну проблему становило тирановбивство. Було зрозуміло – чи ставало дедалі ясніше, – що поки фюрер живий чи принаймні не знешкоджений, змінити існуючий лад неможливо. Убивство ж, майже неминуче пов’язане із загибеллю інших, суперечило християнським переконанням багатьох учасників змови, не виключаючи чільних, як наприклад граф Мольтке. З іншого боку, початок війни надзвичайно утруднив доступ до оточення диктатора. Гітлер уже не виступав привселюдно. Більшу частину часу він проводив не в Берліні, а в надійно захищених притулках, далеко і від уразливого для авіації запілля, і від фронту. Пробитися туди міг лише заслужений і перевірений офіцер високого ранґу. Як ми знаємо, така людина знайшлася.

Поки що тільки генерали

До передісторії 20 липня відносяться кілька нездійснених проектів перевороту. Коротко про них. У 1938 р., від травня до серпня, начальник генштабу суходільних військ генерал-полковник Людвіґ Бек у кількох пам’ятних записках, скерованих вождеві та райхсканцлерові (офіційне титулування Гітлера) за посередництвом верховного головнокомандувача Браухича, намагався переконати фюрера і його оточення відмовитися від підготовки до війни. В одному з цих листів Бек навіть попереджав, що, якщо війна буде почата, вищий генералітет у повному складі подасть у відставку. Але диктаторам не дають порад. Гітлер відповів, що він сам знає, як йому треба чинити. Що стосується страйку генералів, то обережний Браухич вирішив сховати від фюрера цю частину листа. Бек нічого не домігся, крім того, що був знятий зі своєї посади; пізніше ми зустрінемо його ім’я серед головних учасників змови.

Спадкоємцем Бека (з його згоди) став генерал артилерії Франц Ґальдер, людина рішучішого способу мислення. Разом із групою однодумців він розробив детальний план путчу.

Восени 1938 р. ще не всі були згодні з пропозицією командувача третім берлінським військовим округом генерала (згодом генерал-фельдмаршала) Ервіна фон Віцлебена фізично усунути фюрера. Ґальдер і офіцери контррозвідки Остер і Ґейнц підтримали Віцлебена. План полягав у наступному. За наказом Віцлебена частини 3-го армійського корпусу займають вулиці та ключові установи столиці; разом із чинами свого штабу, під захистом офіцерського загону на чолі з Ґейнцом, Віцлебен знімає зовнішню і внутрішню охорону імперської канцелярії і, минувши Мармурову залу, через коридор проникає в кімнату Гітлера. Арешт вождя, після чого інсценується незаплановане убивство: навіть якщо загони СС з якоїсь причини не чинитимуть опору путчистам, Ґейнц і його підлеглі організують збройний інцидент, під час якого Гітлер буде убитий.

План не вдалося реалізувати через приїзд британського прем’єра Чемберлена до Гітлера в Берхтесґаден. Після цього несподіваного візиту і конференції представників західних держав у Бад-Ґодесберґ під Бонном була укладена Мюнхенська угода від 29 вересня 1938 р.; війна здавалася відтермінованою. Але змовники не покинули своїх намірів. Новий проект перевороту був розроблений наступного року. Генерал Ґальдер, який за посадою часто навідувався до райхсканцелярії, носив у кишені пістолет, щоб власноручно пристрелити вождя. У Цоссені, на південь від Берліна, де знаходилося верховне командування, у броньованому сейфі зберігалися підготований Остером стратегічний план повстання, текст звернення до народу й армії, склад нового уряду, список нацистських керівників, які підлягають негайному арештові та, мабуть, розстрілові: Гітлер, Гіммлер, Ріббентроп, Гайдріх, Ґерінґ, Ґеббельс.

Крайсау

У 1867 р. Гельмут граф фон Мольтке, переможець австрійців і саксонців у битві під Кеніґґрецом і майбутній переможець у франко-прусській війні, одержав від короля дотацію на придбання колишнього лицарського володіння Крайсау біля містечка Швейдніц у Нижній Сілезії (нині – територія Польщі [помістя-музей Кшижова біля Свидниці неподалік Вроцлава. – Прим. перекл.]). У стародавньому, багато разів перебудованому чотириповерховому будинку, який усе ще по старій пам’яті називали замком, народився в 1907 р. племінник бездітного фельдмаршала Гельмут Джеймс граф фон Мольтке-молодший. Після смерти батька він успадкував маєток.

Мольтке був високим сухорлявим чоловіком північного типу, сірооким, із зачесаним назад світлим волоссям, із красивим прямокутним чолом. Його дід з материнського боку був Chief Justice (головний суддя) у Південно-Африканському Союзі; онук перейняв від нього професію юриста. Він одержав юридичну освіту в Оксфорді і пізніше часто бував у Англії, став німецьким і англійським адвокатом у Берліні. Під час війни Мольтке служив у юридичному відділі іноземної контррозвідки при верховному командуванні вермахту. (Нагадаємо, що контррозвідку очолив адмірал Вільгельм Канаріс, розстріляний як учасник опору польовим трибуналом СС навесні 1945 р. у концтаборі Флоссенбюрґ.)

Райх почав Другу Світову війну 1 вересня 1939 року. До цього часу відносяться перші проекти скинення націонал-соціалістського режиму, укладені Гельмутом Мольтке і видрукувані на машинці його дружиною Фреєю; надалі вона передруковувала всі документи і зуміла їх зберегти. Приблизно з 1940 року у садибі Крайсау, у старому замку, а частіше в сусідньому невеликому будинку, що називався Берґгауз, збиралися друзі Мольтке. Зустріч з далеким родичем, юристом і офіцером верховного командування Йорком фон Вартенбурґом, поклала початок регулярним зборам. Навесні, на Трійцю, і восени приїжджало 10-12 осіб. Гостей зустрічали з екіпажем і ліхтарями на маленькій залізничній станції. Згодом у протоколах ґестапо ці збори, в яких брало участь загалом близько сорока осіб, були названі Крайсауським гуртком. Під цією назвою вони увійшли в історію.

Куди подіти фюрера?

Тут варто згадати про декого з учасників гуртка у