Фанера, скловата

Що ж трапилося у Вовчій норі?

Масивний стіл був розтрощений і завалився, стільці поламані, на місці, де стояв портфель Штауфенберґа, у підлозі зяяла широка дірка. Скло усіх п’яти вікон разом з рамами вибило вибуховою хвилею. Майже усі, хто перебував у повітці, були збиті з ніг, але нікого не викинуло назовні. Четверо осіб були важко поранені і померли на місці чи того ж дня. Інші одержали легкі поранення, цілком неушкодженим залишився тільки шеф верховного командування Кейтель. Серед попелу напівобгорілого паперу і скловати, уламків меблів, осколків скла сидів Гітлер. Його штани і кальсони були порвані в жмуття, на лівому лікті невеликий синець, на зворотній стороні долоні кілька саден. Тріснули обидві барабанні перетинки, але слух не постраждав. Прийшовши до тями, він забурмотів: “Так я і знав... Навколо зрада!”

Питається, чому він вцілів? Кілька обставин можуть це пояснити. По-перше, вдалося використати лише половину приготовленої вибухівки. По-друге, портфель був поставлений із зовнішнього боку тумби. По-третє, і це головне, стіни повітки були виготовлені із занадто легкого матеріалу, що послабило вибухову хвилю; якби нарада проводилася в бункері (на що сподівався Штауфенберґ), не вцілів би ніхто.

Тільки через дві година підозра упала на однорукого полковника. Вахмістр Адам доповів, що бачив, як полковник без кашкета і без свого портфеля поспішно покинув повітку. Шофер, який відвіз Штауфенберґа й ад’ютанта Ґефтена на аеродром, повідомив, що з вікна машини викинули якийсь предмет. Через особливу важливість його показів шофера привели до “секретаря фюрера” і начальника партійної канцелярії Бормана. Спецпідрозділ служби безпеки розшукав пакет. Але далеко не відразу ґестапо зметикувало, що йдеться не про поодинокий замах і навіть не про спробу путчу вузького кола вищих офіцерів, а про розгалужену змову.

Судома заколоту

До шостої години вечора в Берліні вартовий батальйон “Великонімеччина” обступив урядовий квартал, полковник Ремер, командир батальйону, збирався заарештувати Ґеббельса. Міністр пропаганди, який посідав водночас посади ґауляйтера Берліна і райхскомісара оборони, перебував у себе на квартирі на Герман-Ґерінґ-штрассе. Ґеббельс визирнув у вікно, побачив фургон із солдатами і телефоном підняв за тривогою лейб-штандарт СС “Адольф Гітлер”. Окрім того, Ґеббельс зв’язався із Вовчою норою і поговорив із фюрером. Але до відкритого зіткнення з вартовим батальйоном не дійшло. Ремер зумів повернути справу так, що він начебто хотів захистити уряд від заколотників.

Один за іншим у Бендлер-блок прибули представники різних груп опору, у тому числі Ґерстенмаєр від Крайсауського гуртка, Отто Йон і Ганс-Бернд Ґізевіус із контррозвідки. Бек був у цивільному. Віцлебена представляв граф Шверін. Потім з’явився і сам Ервін фон Віцлебен у парадній формі, при орденах, з фельдмаршальським жезлом. Реальними діючими особами залишалися, однак, офіцери середніх ранґів – насамперед той, хто запевняв, що Гітлер загинув.

Він не відходив від телефону. Йон чув, як він дзвонив у різні кінці. “Біля телефону Штауфенберґ... Наказ командуючого резервною армією... Ви повинні зайняти усі пункти зв’язку... так, будь-який опір повинен бути подоланий... Накази з головної ставки фюрера недійсні. Вермахт узяв на себе усю виконавчу владу. Віцлебен призначений верховним головнокомандувачем, цілком правильно... Держава в небезпеці...”

Негайно розпочати...

У Парижі генерал Штюльпнаґль приступив до дій дуже успішно. Звістка про державний переворот прийшла до готелю “Мажестик”, у резиденцію командувача окупаційними силами, о 16-й годині. За наказом командувача керівники паризьких СС і СД, а також чини ґестапо у повному складі були заарештовані; збройні загони залишилися в казармах. Але о 20 годині Штюльпнаґль був викликаний до фельдмаршала Клуґе, котрий повідомив, що за тільки-но отриманими повідомленнями замах на фюрера не вдався.

Наступного дня Штюльпнаґль отримав наказ з Берліна терміново прибути “для доповіді”. Він їхав у машині з двома унтер-офіцерами. У долині Маасу, неподалік від Вердена, генерал вийшов з автомобіля, звелів супроводжуючим їхати далі, після чого вистрелив собі в голову. Він був доставлений у найближчий госпіталь, залишився живим, але осліп.

Північ

Пізно ввечері 20 липня на Бендлер-штрассе генерал-полковник Фромм, випущений з-під варти офіцерами штабу Ольбріхта, заарештував керівників путчу: Бека, Ольбріхта, Ґепнера, Мерца фон Квірнґайма і Штауфенберґа разом з ад’ютантом Ґефтеном. Віцлебен встиг залишити будинок.

Бек попросив дозволу скористатися зброєю, як він виразився, “для особистих потреб” і, приставивши пістолет до скроні, вистрелив, похитнувся, спираючись на Штауфенберґа, вистрелив ще раз, але усе ще був живий. Клаус Штауфенберґ не міг отямитися від гніву. Дивлячись на Фромма, що стояв у дверях, він коротко заявив, що бере усю відповідальність на себе: інші лише виконували його накази. Фромм звелів ад’ютантові викликати розстрільну команду з десяти осіб. Заарештованих вивели у двір, де стояли кілька штабних машин. Шоферам було наказано увімкнути фари.

Першим упав Ольбріхт. Наступним був Штауфенберґ, він устиг вигукнути: “Хай живе свята Німеччина!” Ґефтен кинувся до нього, був убитий залпом, призначеним для Штауфенберґа, наступний залп наздогнав самого Штауфенберґа. Бек, смертельно поранений при спробі покінчити із собою, був добитий. Потім розстріляли Квірнґайма.

Фромм, стоячи на сидінні відкритої машини, виголосив промову перед солдатами, тричі гавкнув “Гайль Гітлер!” і поїхав до Ґеббельса.

Епілог

Так закінчилася ця історія. Наступного дня після замаху Гітлер виступив по радіо. “Фюрер сповнений рішучости викорінити всю цю генеральську кліку...” – записав у своєму щоденнику доктор Ґеббельс. Не відразу, однак, ґестапо зуміло докопатися, що змову представляли не лише військові. За іронією долі саме таємна поліція поклала початок вивченню історії Двадцятого липня; нині