Війна підсилила відчуття роздвоєности. З одного боку, Треско брав участь у розробці воєнних дій, захоплювався тактичним генієм Манштайна, творця “серпоподібної операції”, яка вирішила долю Франції; сам швидко просунувся, мав репутацію здібного офіцера. З іншого боку, кожна нова перемога була перемогою Гітлера. Від групенфюрера СС Артура Небе, який був давнім недоброзичливцем вождя, Треско довідався правду про концентраційні табори. У Борисові, неподалік від головної квартири війська, латиський підрозділ СС учинив криваву розправу над євреями, і це не було жодна сваволя. До початку зими сорок першого року Треско вдалося згуртувати у штабі групу противників режиму; ад’ютант і надійний друг Фабіан фон Шлабрендорф був відряджений з таємною місією до Берліна – дізнатися про інші групи в запіллі. Так виникли зв’язки з гуртком Ґерделера, де від проектів майбутнього устрою перейшли до планів державного перевороту.

Полеглих у бою воїнів несуть на крилатих конях у Валґаллу діви-валькірії. План “Валькірія” розробив генерал від інфантерії Фрідріх Ольбріхт. Головними осередками повстання повинні були стати Кьольн, Мюнхен, Відень і, звичайно, Берлін. Війська, розквартировані у Франкфурті-на-Одері, займуть східну половину столиці, дивізія “Бранденбурґ” ізолює ставку фюрера у Східній Пруссії. Улітку наступного, 1942 р. Треско доручив своєму підлеглому, штабному офіцерові I-с Рудольфові Крістофу барону фон Ґерсдорфові зайнятися не зовсім звичайною справою – виготовленням вибухівки. Ґерсдорф здогадався, з якою метою; офіційно вважалося – для боротьби з партизанами.

Знову пощастило

В останній день січня і на початку березня 1943 року капітулювали південна і північна групи оточених під Сталінградом і в самому місті військ; у полон потрапили двадцять одна німецька і дві румунські дивізії. 150 тисяч німецьких солдатів були убиті, 91 тисяча на чолі з командувачем Шостою армією Фрідріхом Паулюсом, який за день до капітуляції отримав звання генерал-фельдмаршала, здалася в полон (з них повернулися додому після війни лише біля шести тисяч). Гітлер оголосив державну жалобу. Ґерінґ, патологічно гладкий, широкозадий і виряджений, як павич, патетично порівнював Сталінград з Термопілами. Доктор Ґеббельс проголосив тотальну війну. Німеччина усе ще контролювала величезну територію від грецького архіпелагу до Норвеґії і від Піренеїв до Прибалтики; у запіллі воюючої армії знаходилися західні та південні області европейської Росії, Україна, Крим, Північний Кавказ, на Ельбрусі майорів прапор зі свастикою. Але віра в перемогу, віра переважної більшости німецьких громадян, була підточена.

У лютому і березні Гітлер проводив інспекційну поїздку ближнім запіллям, побував у Запорожжі та Вінниці. Ґеннінґові фон Треско вдалося домогтися, щоб фюрер додатково відвідав штаб групи “Центр” під Смоленськом. На аеродромі Гітлера зі свитою, лейб-лікарем і кухарем зустріли Ґюнтер фон Клуге, наступник Бока на посаді командувача, і перший офіцер штабу, тепер уже полковник Треско. Після наради з армійськими командувачами і штабними чинами відбувся обід в офіцерському казино. Треско мав намір застрелити Гітлера. Це виявилося неможливим. Перед поверненням на аеродром Треско попросив начальника супровідної команди взяти із собою в літак пакет із двома пляшками коньяку в подарунок одному офіцеру в ставці верховного головнокомандувача. До літака фюрера під’їхав Шлабрендорф із пакетом: у пляшках, споряджених англійським детонаційним пристроєм, знаходилася суміш тетрилу і тринітротолуолу.

Коротке прощання, “фокке-вульф” “Кондор” з Гітлером на борту і другий літак з почтом зникли в хмарах. Шлабрендорф (якому пощастило дожити до кінця війни) описав подробиці цієї історії. Вибух повинен був статися у повітрі через півгодини після старту. Через дві години надійшло повідомлення про те, що фюрер благополучно приземлився в ставці. Офіцер, для якого нібито призначався коньяк, не був посвячений у змову. Полковнику Треско вдалося додзвонитися до начальника супровідної команди: трапилася, сказав він, помилка, і пакет не треба передавати за адресою. Шлабрендорф терміново виїхав у ставку в Східну Пруссію, передав справжній коньяк, отримав назад нерозкритий пакет з пекельною сумішшю і переконався, що детонатор не спрацював.

Нові спроби

У День пам’яті героїв фюрер побажав оглянути виставку захоплених на російському фронті трофеїв. Це було через вісім днів після невдачі в літаку, 21 березня 1943 р. Виставка в берлінському Цайхгаузі була улаштована командуванням усе тієї ж армійської групи “Центр”. Провадити почесних гостей і давати пояснення повинен був відряджений із фронту вищезгаданий барон Ґерсдорф. Тепер він був уже посвячений у плани змовників і навіть висловив готовність піти на ризик загинути самому. У лівій внутрішній кишені в Ґерсдорфа містився мініатюрний вибуховий пристрій з кислотним детонатором, розрахованим на короткий час – десять хвилин; терорист хотів, обравши зручний момент, розчавити в кишені ампулу з кислотою, підкласти бомбу ближче до своєї жертви, а можливо й вибухнути разом з вождем.

У цей час у штабі під Смоленськом Треско з годинник у руках слухав по радіо репортаж про святкування в Берліні Дня пам’яті героїв. І знову нічого не вийшло. Гітлер поспішав і, похапцем оглянувши виставку, вислизнув з Цайхгаузу. Ґерсдорф, який уже включив був детонатор, встиг у вбиральні знешкодити бомбу.

Можна коротко згадати про інші спроби. 24-річний, обвішаний бойовими нагородами капітан Аксель фон