Біля другої контрольної обстави черговий фельдфебель відмовився підняти шлагбаум. Штауфенберґ підвищив голос, це не допомогло. Він вийшов з машини і зв’язався телефоном із комендатурою. Ротмістр Меллендорф зняв трубку. Очевидно, він теж ще не чув про те, що відбулося. Ротмістр знав полковника. Справа залагодилася, кабріолет з піднятим верхом понісся далі по лісовій дорозі, між озерами, але шофер помітив у бічному дзеркалі, що Ґефтен викинув з вікна пакет. Це була друга, невикористана половина заряду.

Поминувши на великій швидкості маєток Вільгельмсдорф і третю обставу, досягли аеродрому. Шофер розвернувся і поїхав назад. У 13 годин 15 хвилин тримоторний “Хейнкель-111” піднявся в повітря і взяв курс на Берлін.

Заколот

Близько другої – літак у Растенбурзі тільки-но стартував – до генерального штабу, п’ятиповерхового будинку на Бендлер-штрассе (нині вулиця Штауфенберґа, між Тірґартеном і набережною ріки Шпре), де зібралися змовники, надійшла перша звістка з Вовчої нори – телефонограма від Фелльґібеля, коротка і малозрозуміла:

“Трапилося щось жахливе, фюрер живий”.

Це звучало двозначно: жахливо, що хотіли убити фюрера, чи жахливо, що він не убитий? Але, головне, залишалося невідомо, що робити. Чи треба що-небудь починати? Неясно було, що з графом Штауфенберґом. Нових повідомлень не надходило. Першим опам’ятався полковник Альбрехт ріттер Мерц фон Квірнґейм. Не чекаючи вказівок від свого начальника генерала Ольбріхта, він підняв за тривогою піхотне і танкове училища і віддав наказ по військовим округам здійснити 1-й (підготовчий) ступінь плану “Валькірія”. Тим часом літак зі Штауфенберґом і Ґефтеном приземлився на берлінському аеродромі Ранґсдорф. Ад’ютант подзвонив з аеродрому на Бендлер-штрассе і повідомив, що замах вдався.

Нарешті! Ольбріхт розпорядився розпочати 2-й ступінь: безпосереднє здійснення державного перевороту. Начальники округів, а також дислокованих навколо столиці навчальних і резервних частин, одержали депешу:

“Фюрер Адольф Гітлер мертвий!

Кліка партійних керівників за спиною у воюючої армії спробувала використовувати владу в своїх корисливих цілях. Уряд імперії з метою підтримки правопорядку оголосив надзвичайний стан і передав мені разом із командуванням вермахту виконавчу владу.

Наказую:

Владу в районах країни, де тривають бої, передати головнокомандувачу армією резерву генерал-полковнику Фрідріху Фромму, в окупованих областях... (далі перелічувалися імена командувачів армійськими групами “Захід”, “Південний Захід” і “Південний Схід”, а також командувачів військами в Україні, у Прибалтиці, у Данії і Норвеґії). Німецький солдат стоїть перед історичним завданням. Від його енергії і витримки залежить порятунок Німеччини.

Підпис: Верховний головнокомандувач збройними силами генерал-фельдмаршал фон Віцлебен”.

Ніякого “уряду” повсталих поки що не існувало. Водночас був розісланий наказ зайняти головні будинки радіо, телефону і телеграфу, заарештувати всіх міністрів, гаулейтеров (партійні намісники, нацистський аналог секретарів обкомів), командирів СС, начальників поліції, ґестапо, СД (служба безпеки), обеззброїти охорону концентраційних таборів тощо. Під наказом стояло ім’я генерала Фромма, сам Фромм про нього не знав.

Він прибув

Штауфенберґа усе ще не було: машини, замовленої для нього й ад’ютанта, не виявилося на аеродромі. Тим часом генералу Ольбріхту вдалося зв’язатися телефоном із Вовчою норою. Кейтель підтвердив: так, стався замах на фюрера. Але фюрер живий, він тільки зазнав легких ушкодженнь.

О пів на четверту в будинку на Бендлерштрассе, який зазвичай називають Бендлер-блоком, з’явився Штауфенберґ. Він вибіг сходами, прочинив двері свого кабінету – там його чекали брат Бертольд Шенк фон Штауфенберґ, Фріц-Дітлоф фон дер Шуленбурґ з оточення Мольтке і ще кілька осіб – і з порога, не здороваючись: “Він вмер. Я бачив, як його винесли”.

У присутності Ольбріхта він підтвердив це Фроммові. Той похитав головою: Кейтель запевнив його в протилежному.

“Фельдмаршал Кейтель бреше, як завжди. Я сам бачив, як Гітлера винесли мертвим”, – сказав Штауфенберґ.

Ольбріхт оголосив Фроммові, що наказ про початок заколоту уже відданий. Фромм, сполотнівши, запитав, хто віддав наказ. Ольбріхт відповів: “Мій начштабу, полковник Мерц фон Квірнґейм”. Фромм звелів викликати Квірнґейма: “Ви заарештовані”.

“Пане генерал-полковник, – заперечив Штауфенберґ, – я увімкнув детонатор під час наради з Гітлером. Вибух був як від п’ятнадцятисантиметрової гранати. У кімнаті нікого не могло залишитися в живих!”

“Графе Штауфенберґ, замах провалилося. Ви повинні негайно застрелитися”, – сказав Фромм.

“Я цього не зроблю”.

Ольбріхт нагадав Фромму, що настав час діяти. Зволікання загрожує загибеллю батьківщині.

“Виходить, і Ви, Ольбріхт, берете участь у путчі?”

Ольбріхт відповідав, що він лише представляє тих, хто бере на себе керівництво Німеччиною.

“У такому разі я оголошую Вас усіх трьох заарештованими!”

“Ви помиляєтеся. Це ми вас відправляємо під арешт”.

Фромм замахнувся на Ольбріхта, тут з’явилися Клейст і Ґефтен. Під цівками пістолетів генерал був виведений у сусіднє приміщення. Його посаду мав перейняти генерал-полковник Еріх Ґепнер, звільнений свого часу зі збройних сил за те, що віддав наказ про відступ під Москвою.

Людвіґ Бек, який повинен був стати майбутнім главою держави, – про Бека йшлося на початку цієї статті, – з’явившись у Бендлер-блок, сказав, звертаючись до змовників (ці слова зберіг очевидець):

“Добродії, ми на роздоріжжі історії. Становище на усіх фронтах безнадійне. Обов’язок усіх чоловіків, усіх, хто любить цю країну, – з останніх сил домагатися нашої мети. Не вийде, ну що ж, ми принаймні не будемо мучитися свідомістю нашої провини. Для мене ця людина все одно мертва. Докази, що він не убитий, не підмінений двійником, можуть прийти зі ставки тільки через кілька годин. До