у Німеччині влада до фашистів перейшла законним шляхом - після виборів, тут мала місце крайня форма фашизму - нацизм;

в Іспанії фашистська диктатура була встановлена пізніше, ніж в інших країнах, у результаті громадянсь-кої війни, і протрималася найдовше (до 1976). Встанов-ленню фашистської диктатури допомагали Німеччина та Італія.

Фашизм і комунізм, за всієї несхожості, - крайні антидемократичні та антицивілізадійні рухи, оскільки виступають проти основних здобутків сучасної цивілізації - демократії і свободи особи. З точки зору британського історики і соціолога К. Поппера поява цих рухів у XX ст. є реакцією суспільства на перехід від «закритого суспільства» до «відкритого».

Комуністична доктрина перебільшує і абсолютизує соціальний фактор у розвитку суспільства - історія представляється як суцільна боротьба класів, а фашизм - природний фактор. З точки зору фашистів історія - ніщо інше, як боротьба рас за панування над світом.

Національно-визвольний рух – рух за визволення власного народу з-під гніту іншої держави.

Національне питання - це питання про відносні: й між націями в багатонаціональних країнах, зокрема мі к націями країн-метрополій і залежних країн (колоній, підмандатних територій). Національне питання в ході боротьби за національне визволення набуває особливої гостроти із зародженням національно-визвольних рухів. На початку XX ст. особливо гостро воно стояло у найбільших багатонаціональних країнах Європи - Австро-Угорській, Російській імперіях. Небажання правля-чих верхівок цих країн справедливо вирішити національне питання призвело до розпаду цих держав. Однак російським більшовикам на початку 20-х років вдалося призупинити цей процес, оскільки вони пішли на деякі поступки національним рухам і національним почуттям народів «окраїн».

Не менш гострим це питання було і в найбільших країнах-метрополіях - Франції, Великобританії, Бельгії, Португалії, Іспанії, Італії. Проте національно-визвольні рухи в колоніях у цей період тільки зароджувалися, і у першій половиш XX ст. їх боротьба не дала відчутних ре-зультатів. Тільки Британська імперія з 1931 р. поступово, мирним шляхом починає перетворюватися на Британську Співдружність Націй.

Метою національно-визвольного руху є самовизначен-ня народів у залежних країнах, їх національне і соціаль-не визволення. Залежно від рівня самовизначення ці ру-хи можна поділити на автономістські, що домагаються для свого народу певної форми політичної чи культурної автономії у межах існуючої держави, і самостійницькі/ які ставлять за мету здобуття повної незалежності і відо-кремлення від метрополії. За методами досягнення мети рухи поділяються * на насильницькі і ненасильницькі. Класичний ненасильницький рух - кампанія громадянсь-кої непокори в Індії, очолювана М. Ганді.

У XX ст. національно-визвольний рух охопив Європу, Азію, Африку, Латинську Америку, тому багато істориків взагалі характеризують це століття як «століття націоналізму».

До зростання національно-визвольного руху в колоніях призвели такі фактори:*

економічний: в роки Першої світової війни у цих регіонах стала швидко розвиватися промисловість, з'яви-лася й посилила свій вплив у суспільстві національна бур-жуазія, збільшилася експлуатація і погіршилося станови-ще мас, що призвело до зростання руху за соціальне виз-волення робітників і селян;*

політичний: боротьба за перерозподіл колоній зму-шувала країни-метрополії шукати собі в колоніях спільників, на яких можна було б покластися, що підвищило серед місцевого населення авторитет національної інтелігенції і буржуазії, а саме ці верстви населення вису-вають національно-визвольні ідеї;*

освітній: багато національних Діячів отримали освіту в країнах-метрополіях, ознайомилися з самими передовими ідеями і намагалися втілити їх у життя.

Основним регіоном національно-визвольного руху у 20-30-ті роки стала Азія - рух за не залежність в Індії, Туреччині, Монголії, на Близькому і Середньому Сході.

Соціалізм - вчення, теорія, за якої ідеалом вважається здійснення принципів справедливості, свободи і рівності.

Робітничий рух зародився ще в середині XIX ст. в Англії у формі чартизму. На початку XX ст., а особливо -в роки Першої світової війни і відразу після неї, він знач-но активізувався.

Організаційно робітничий рух був представлений у ви-гляді професійних спілок, що висували економічні вимо-ги, і соціалістичних, соціал-демократичних і схожих на них партій радикалів у Франції або лейбористів - в Англії, комуністичних партій. Соціал-демократичні партії Європи до Першої світової війни були об'єднані у Соціалістичний Інтернаціонал, який розпався з початком війни. Після її завершення соціал-демократи зробили спробу відновити діяльність Соцінтерну. На конференції у Швейцарії (Берн, лютий 1919 р.) було заявлено, що країни Антанти у роки війни вели боротьбу за демократію, свободу націй і виконання міжнародних домовленостей; засуджено вимогу комуністів установити диктатуру пролетаріату, яку останні вважали особливою формою державної влади при переході від капіталізму до комунізму.

Соціалісти, соціал-демократи також ставили за стра-тегічну мету перехід до більш справедливого суспільства, але при збереженні демократії, приватної власності та інших традиційних цінностей демократичного суспільства. Перехід до такого суспільства вони бачили як здійснення довготривалих реформ. Переважала думка про необхідність не стільки справедливого суспільства, скільки самого переходу до нього, висловлена відомим німецьким соціал-демократом Є. Бернштейном: «Кінцева мета ніщо, рух до неї - все». Головним своїм завданням партії соціалістичного спрямування вважали захист прав найманих робітників в умовах існуючого капіталістично-го суспільства.

У 20 - 30-ті роки між соціалістичними і комуністич-ними партіями йшла боротьба за керівництво робітничим рухом. У цей період ряди соціалістів зросли і на 1924 р. становили у країнах Європи 8 млн. чоловік. Особливу ува-гу соціалісти приділяли профспілкам - у червні 1919 р. на міжнародному конгресі профспілок в Амстердамі представники 14 країн утворили Міжнародне об'єднання профспілок - Амстердамський Інтернаціонал, що об'єднав у 1919 р. 23 млн. чоловік. Головну роль у цій організації відігравали британські профспілки.