Реферат з Всесвітньої історії

на тему: “Міжнародний тероризм у XX ст.”

Проклинають. Погро-жують. Стягують сили. Клянуться викоренити, за-хистити підвалини демо-кратії і плоди прогресу. Весь спектр безмірного шляхетного обурення, іс-теричного переляку й не-прихованої жадоби по-мсти, - все, що завгодно, крім одного: прагнення зрозуміти.

Хто такі міжнародні терористи? звідки взяли-ся? чого хочуть?

Ризикну стверджувати: вони похідне від нашої закоренілої у приземле-ності цивілізації, щось на кшталт виразкової крово-течі шлунка, що об’ївся й упився.

Кров, як відомо, тече і чужа, і своя: терористи не щадять самих себе, і це не вкладається в голові все-світнього обивателя, який не тільки себе береже, а й не від того щоб підкріпити тваринний інстинкт само-збереження велемовною риторикою. Права і свобо-ди особистості, висока ціна людського життя - всі ці банальності буквально не сходять з язика. Чи давно ця ціна стала настільки високою на Заході?

Нагадаю тільки один загальновідомий факт: ще вчора екрани всього світу переповнювали італійські, французькі, американські фільми, що з дивовижною одностайністю розповідали зовсім про інше: про трагічну боротьбу одинака з корумпованим суспіль-ством, про згубну атмосфе-ру кругової поруки, про нелюдські закони купівлі-продажу, які мають за ніщо цю особистість і її до-лю. Важко списати все це на підступні заміри світо-вого комунізму.

Сьогодні факт забуто – і ні сліду здивування, жодного відчуття розри-ву. Потрібно усвідомити, що в розвитку нашої цивілізації відбувся рап-товий стрибок. Про нього начебто знають, але зна-чення його не розуміють і тлумачать шаблонно й пе-рекручено. Спробую по-своєму відповісти на запи-тання, чим викликаний згаданий стрибок, як від-бувся і до яких призвів наслідків.

Це трапилося недавно і якось неприродно швидко. Жодної поступовості, нічого від неквапливості ево-люції. Лихий знак! Усе відбулося революційним шляхом, який сьогодні відкидають на словах і якому слідують на ділі з безглуздою готовністю. Зовсім раптово у плани, розрахунки й повсякден-ний побут переможно вторглася електроніка - і ривком перекинула людст-во в нову епоху, що її без тіні іронії і глузування на-звали епохою споживання.

Головна риса епохи споживання - сплутаність і підміна понять, а її ос-новна прикмета - жахливе перевиробництво в ряді країн товарів і послуг. Наївній уяві це здається заповіддю невичерпного благополуччя.

Усе раптом перемінило-ся. Недавню непевність витиснула масова ейфорія, а колишні страхи не те щоб зникли але зіщулилися і зблідли. І з новою енергією піднеслася переконаність у небувалій силі людини, у безмежжі її можливостей. Правда це вже була не зовсім її власна сила, і ма-ленька ця обмовка готува-лася незабаром призвести до великих і неоднознач-них наслідків.

Так; тепер вона була не одна. Неждано-негадано вона обзавелася не стільки ретельним слугою, скільки могутнім і діяльним союз-ником. який усе найважче згоден був узяти на себе, украдливо нашіптуючи на вушко дитячу казку про блаженне дозвілля, про безтурботне майбутнє, схо-же на вічні канікули.

І людина забула (тому, звичайно, що пам'ятала про це неміцно й без справ-жньої переконаності), що її доля на Землі - наполегли-ва робота над собою, а зовнішні успіхи - ніщо без внутрішнього дозрівання й розвитку, більше того: ве-дуть самі по собі, за врод-женою нашою схильністю зваблюватися й заносити-ся, до деградації і зіпсуття. Не завважила вона також, що новий союзник фактич-но пересмикує, що починає брати гору й нав'язувати їй свої ритми і концепції, владно вимагаючи при цьо-му повної самовіддачі й не даючи натомість нічого, що бодай трохи походило б на обіцяні полегшення й дозвілля.

Що ж відбулося, не за видимістю, а насправді? Обдурена людина була втягнена в колесо прогре-суючого прискорення, що є ніби імперативом про-цесів, які відбуваються в електроніці, а лавина ма-терії, що мовби спонтанно множиться, поховала її з головою. Вона вже не ба-чила, не пам’ятала неба, не мала можливості зупи-нитися з власної волі або повернути назад, відчува-ючи тільки незліченні сту-сани від сутичок із ма-теріальними частками, твердіючи під градом цих стусанів і перетворюючись на таку ж частку, головне завдання якої - скріпити-ся й вистояти.

Бути твердим, обкача-ним і швидким. Не відста-ти, обійти, більше вироби-ти, вигідніше продати - щоб можна було виробити ще більше і продати ще вигідніше. Навіщо? Бог зна. Ясно одне: відстанеш або затопчешся на місці - наваляться й зімнуть, і можна лише неухильно нарощувати кількість і збільшувати швидкість. Такий закон зростаючих прогресій.

Чи багато залишається від людини в надрах лан-цюгової реакції? І що від-бувається з її людяністю, цим чудесним комплексом м'яких, поступливих і доб-рих властивостей, що відрізняють її під машини і тварини, коли повсюдно починає переважати праг-нення уподібнитися каль-кулятору і комп'ютеру, а нехитра предметність ба-жань досягає такої немуд-рої конкретності, у порів-нянні з якою матеріалізм і атеїзм минулого вигляда-ють мов справдешній і спа-сенний ідеалізм?

У подібних антилюдських умовах ущільнюється й міцніє зовнішня складо-ва людини, її, так би мови-ти, шкаралупа – і знічу-ється й хиріє делікатне ядро що називають душею.

Природа душі рухлива й летюча, їй буває тісно й тужливо в тілі, коли оживе хоча б зблиском пам'ять її Небесної Батьківщини, не дозволяючи людині піти без вороття в матерію й відкриваючи їй перспекти-ву її далекого майбутнього. Тим часом людина-шкаралупа, тверда іззовні й по-рожня всередині це плот-ська, земна людина у пря-мому і страшнуватому зна-ченні цього слова, позбав-лена безпосереднього по-чуття присутності в собі душі і її особливих, відмін-них від тіла властивостей і потреб. І хоча в мові