народа-ми, я наведу вам щось з цих Заповідей, і спробуйте витлумачити їх як-небудь інакше. Розгорнемо Ста-рий Завіт, священну книгу євреїв і християн, автори-тет якої ніхто не сміє запе-речити. Немає жодного сумніву, що ця велика книга сповнена найнепримиреннішої ненависті до всіх, кого сьогодні ухиль-но назнали б інакомисля-чими. І потрібно або виз-нати її правоту і слушність такого підходу - або, ба-жаючі бути послідовними у своєму нацифізмі, від-сахнутися і зректися її.
"Я на них нагромаджу нещастя, зуживу стріли Мої на них. ...Надворі за-биватиме меч, а в домах - жах: як юнака, так і дівчину, і грудну дитину" (Втор. 32:23, 25).
"Я вістря свого меча нагострю... відімщу Я своїм ворогам... Я стріли свої понапоюю кров’ю за-битого і бранця... (Втор. 32:41, 42).
"...з тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоста-вши при житті жодної душі" (Втор. 20:16).
"І побив Ісус весь край: гору... і узбіччя, і всіх їх-ніх царів, - не зоставив жодного врятованого, а кожну особу закляв, як на-казав був Господь. Бог Ізраїлін" (Єг. 10:40).
"Так сказав Господь Саваоф... Тепер іди, і поб'єш Амалика і закляни усе, що його... І позаби-ваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти..." (1 Сам. 15:3).
Подібні цитати можна множити без кінця. Чи це не екстремізм? Або навіть справжній терор, але не від вродженого звірства й дикості, не від невтримно-го прагнення руйнувати, а навпаки - від непримирен-ного поділу добра і зла іі остаточної постанови викорінити зло раз і на-завжди, зміцнити па землі добро і праве діло. От яка вона буває: тверда, по-слідовна, безоглядна віра, віра в дії.
Ні, християни не зрек-лися Старого Завіту; вони попросту не читають його (як, втім, не читають і По-вий), обходячись особли-вим способом насмиканими і препарованими витягами. Тут є над чим замислитися, і наше невміння розуміти інших тісно зв’язане з не-здатністю відкрито дивити-ся на самих себе. Це не ви-правдання тероризму, - це пояснення неминучості йо-го появи (або чогось гіршо-го) у сформованих ненор-мальних умовах.
Згубна сліпота вразила сьогодні, як ніколи ра-ніше, людину Заходу: вона втратила сприйняття ціло-го виміру.
Викинута відцентровою силою на плоску поверхню буття, вона стрімко й на перший погляд переможно освоює цю площину. Однак нескінченно розповсюджу-ючись ушир, вона й сама непомітно для себе зроби-лася двомірною і плоскою. Двомірна істота, якщо на-очно представити таке, третього виміру (глибини, висоти) попросту не ба-чить. Люди трьох вимірів (у нашому випадку люди твердої і дійової віри), навіть найпримітивніші з них, їй незрозумілі, нез-багненні. Вона бачить у межах своєї площини тільки плоский зріз, що рухається упоперек спільної магі-стралі, бачить, якісь діри, що залишає по собі цей зріз, не здогадуючись, що третій вимір іде кудись у глибину й не вміє не діря-вити площину. І вона ніко-ли не зрозуміє, вона, така у власній уяві широка, і правильна, і толерантна, і начебто навіть гуманна, що може здаватися таким лю-дям у своїй нестримній поверховій активності, у своєму нахрапистому екс-пансіонізмі, що нав'язує всьому світу її спосіб мис-лення, її спосіб життя і її пріоритети, її плоскі, двомірні цінності, - може ціл-ком щиросерде здаватися таким людям диявольсь-ким розбещувачем, пород-женням й осередком світо-вого зла, у безкомпро-місній боротьбі з яким не шкода віддати це тимчасо-ве, це несправжнє життя.