УДК 94 (497.2) "18"

В. А. БУРБИГА, М. В. ТОРТІКА

МАКЕДОНІЯ В ГРЕЦЬКІЙ «МЕГАЛІ ІДЕА» (СЕР. XIX - ПОЧ. ХХ СТ.)

Проаналізовано значення Македонії в грецькій національній програмі ( «Мегалі ідеа»), яка існує як самостійна концепція з середини XIX та до початку ХХ ст.

Ключові слова: національна свідомість, пропаганда, визвольний рух, дипломатія.

Проанализирована роль Македонии в Греческой национальной программе («Мегали идеа»), известной как самостоятельная концепция с середины XIX в. и до начала ХХ ст.

Ключевые слова: национальное сознание, пропаганда, освободительная борьба, дипломатия.

The role of Macedonia in the Greek national program («Mеgali idea»), known as the independent concept from middle XIX and prior to the beginning ХХ of century was analyzed.

Key words: national consciousness, propagation, struggle for freedom, diplomatic relations.

Актуальність вивчення обраної наукової проблеми полягає в тому, що в процесі національно-державної розбудови суверенної України великого значення набуває розвиток дипломатичних, економічних та культурних зв'язків з іншими країнами. Знання специфіки історії країн-партнерів, зокрема Балканського регіону, може значною мірою сприяти виконанню зазначених завдань. З урахуванням цього особливого значення набуває дослідження історії македонського питання, котре належить до проблем, які вирішити не вдається декільком поколінням дипломатів, політиків, учених.

Македонія, географічна область у центрі Балканського півострова, не мала впродовж століть чітких кордонів. Цю територію, що була в стародавності ядром держави Олександра Македонського, а пізніше входила до складу Римської та Візантійської імперій, Болгарського та Сербського царств, наприкінці XIV — початку XV ст. завоювали турки. У XIX ст. вона являла собою строкатий конгломерат різноманітних народностей та віросповідань.

У XIX — на початку XX ст. македонське питання мало кілька аспектів, тісно пов'язаних між собою. Сутність релігійного полягала в греко-бол- гарській суперечці про належність населення Македонії до константинопольської патріархії або болгарської екзархії; етнічного — у з'ясуванні його національного характеру (болгарського, сербського, грецького чи македонського); територіального — у визначенні кордонів проживання кожної з народностей. Унаслідок Балканських війн (1912-1913 рр.) Македонія була поділена на три частини: Егейська (48,5%) відійшла до Греції; Вардарська (38%) — до Сербії; а Пірінська (13,5%) — до Болгарії. В основному цей розподіл зберігся і після Першої та Другої світових війн. Проте складність і заплутаність македонського питання продовжує і в новітній час спричиняти розбіжності між балканськими державами, викликає запеклі дискусії та суперечливі точки зору.

Відповідно до визначеної актуальності теми, її хронологічних і територіальних меж, метою дослідження є, перш за все, вивчення історії македонського питання та аналіз ролі Македонії в грецькій національній програмі в середині XIX — на початку ХХ ст. Це тим важливіше, що в українській історіографії відсутні праці, в яких комплексно розглядалися б історія виникнення македонського питання, а також конкретно політика Греції стосовно Македонії в указаний період.

У середині ХІХ ст. більшість істориків і географів під Македонією мали на увазі територію басейнів річок Бистриця (Альякмон), Вардару, Струми і Мести. На півночі її кордонами були гори Шар і Скопська Чорна; на півдні — Егейське море і річка Бистриця; на заході — Охрідське озеро й Албанські гори; на сході — Родопи і Места. Як провінція Османської імперії, вона складалась із трьох вілайєтів: Солунського (Салонікського), Бітольського (Монастирського) і Косовського (Уксюбського, Скопського), які у свою чергу поділялись на санджаки і кази [5].

Перша половина ХІХ ст. характеризувалася активізацією національно- визвольних рухів балканських народів, що перебували під турецьким ярмом. Завдяки своєму історичному розвиткові й географічному місцезнаходженню Македонія в цей період була однією з найвідсталіших європейських провінцій Османської імперії, значна частина населення якої не мала національної самосвідомості. Це створювало підґрунтя для суперництва сусідніх держав — Болгарії, Сербії, Греції, а пізніше і Румунії, котрі, посилаючись на історичні й етнічні права, вважали приєднання Македонії одним з нагальних завдань своїх національних програм.

Особливо активним втручанням у духовне й політичне життя Македонії в середині ХІХ ст. відрізнялася Греція, що прагнула довести Європі правомірність своїх територіальних претензій на цю провінцію Європейської Туреччини й одночасно підготувати її населення до майбутнього об'єднання з Королівством.

Основою домагань греків була їхня національна програма — «Велика ідея» («Мегалі ідеа»), котра зародилася в 40-х рр. ХІХ ст., коли рух за визволення земель, що залишилися під турецьким ярмом, охопив Грецію, яка щойно здобула незалежність. Цей рух започатковували такі відомі грецькі громадські діячі, як депутат Національних зборів К. Ікономос, лідер англофільської партії А. Маврокордатос та ін. У своїх виступах у парламенті вони підкреслювали покладену на Грецію історичну місію відновлення Візантійської імперії, у межах якої вони бачили й Македонію [4, с. 105-109]. Згідно з «Мегалі ідеа», македонці були «славофонами», тобто греками, що говорять слов'янською мовою або «алофонами» — теж еллінами, котрі розмовляли по-іншому і яким необхідно «допомогти» усвідомити себе такими [7, с. 11-12].

З моменту визнання Константинопольською патріархією автокефальності афінської церкви (липень 1850 р.) почалася їхня спільна діяльність з урядом по поширенню й ствердженню грецького впливу в Македонії, що супроводжувалася систематичним переслідуванням і знищенням болгарської культурно-національної традиції. Патріархія чинила опір запровадженню болгарської мови в богослужінні, перешкоджала призначенню духовних осіб болгарського походження в македонські єпархії. Керуючись теорією існування багатомовної грецької нації, що дозволяла вважати греками