Скликання конференцій міжнародного рівня з вирішення питань південнослов’янського регіону, шляхів розвитку роздріблених економічно самостійних держав набуває все більшого значення. Головною відмінністю у порівнянні з попереднім часом стала зміна пріоритетів зовнішньої політики тієї ж таки СРЮ з руху «за не приєднання» у рух «за приєднання» до економічних союзів європейського зразка.

Першочерговими завданнями конференцій є: по-перше, ознайомитися з результатами досліджень учених за останній час у галузі демографії, етнології, соціології, історії, культурології і політології; по-друге, спробувати виявити загальні і особливі риси суспільного, соціального і політичного розвитку постсоціалістичних народів (зокрема, сербів і чорногорців) кінця 90-их рр. ХХ – початку ХХІ ст. і, по-третє, намітити можливі перспективи подальшого вивчення теми.

Високий науковий рівень в теоретичному плані мають дослідження міжнародної конференції, скликаної у 2000 р. для вирішення на науковому рівні «югославського питання» [13, с.244] з висновків, який в результаті дискусії на конференції можна чітко сформулювати використовуючи до балканських народів (особливо до сербів і чорногорців) впродовж всього XX ст. Це прояв в соціальній поведінці основних груп населення своєрідної двозначності: на одному її полюсі – підвищене прагнення зберегти національну автентичність, самобутність, традиціоналізм, укріпити національну державність, а на другом – не менше прагнення "не відстати від Європи" або від країни "передового суспільного устрою", залучитися до благ вищої цивілізації. [14, с.321]

Заслуговує на увагу ряд доповідей щодо нових тенденцій в свідомості і світовідчутті сучасного жителя Балкан, перш за все в країнах, охоплених процесами "відходу" від соціалістичного минулого. Особливо яскраво це виявилося в заснованому на багатовимірному статистичному фундаменті доповіді Гуськової Е.Ю. [83], якій вдалося продемонструвати цілісний сучасний підхід до проблеми ментальності народу (на прикладі сербів і чорногорців) і характері змін в ній, зміни ціннісних орієнтації на умовах глобальних потрясінь кінця XX ст., пов'язаних з крахом "біполярного" світу, специфічного сприйняття постіндустріального суспільства в системі усуспільнення до західноєвропейської цивілізаційної моделі “ліберального постмодернізму".

Цікавим доповненням теми слов'янської ментальності стали доповіді про сприйняття балканських проблем і розвитку новоутворених держав в Росії Н.В.Васильєвої. "Балканський тупик? Историческая судьба Югославии в ХХ веке”[62].

Дослідник Войнич Д. [64] вважає, що для справедливого розв'язання "югославської кризи" необхідно виключити використання в політичних розрахунках релігійного фактору. Так, колишній російський міністр закордонних справ А. Князєв В.К постійно застерігав від можливої солідарності Росії з сербами на основі православної традиції. Разом з тим ісламський фактор як основа консолідації певних сил на боці мусульманської общини в Боснії використовується надзвичайно широко та послідовно. А це у свою чергу обурює позиції США, яка вже давно рішуче заявило про боротьбу з кровожерливим терористичним методом поширення цієї релігії [92, с.34].

Не залишається осторонь подій на території колишньої СФРЮ (Союзна Федеративна Республіка Югославія) і Ватикану, продовжуючи боротьбу за поширення католицтва за рахунок земель і народів, традиційно відданих православ'ю. Авансцена цієї боротьби, на думку Терзича С. [106], безумовно перебуває на Балканах, але цілком реальною є загроза її перенесення на схід Європи, зокрема на територію України [50, с.256].

Не відповідає реальному стану речей концепція "одного винуватого", тобто СРЮ (Союзу комуністів Югославії) в ескалації "югославського конфлікту", якої дотримуються США та чимало інших країн світу, що особливо докладно висвітлює Гуськова Е.Ю. [74, с.47; 68, с.93; 79, с.57] Автор вважає, що міжнародній співдружності слід відмовитися від дій, заснованих на цій концепції. Подібні дії сприяють загостренню ситуації, а не її поліпшенню.

Найчастіше всі конференційні рішення питання продиктовані не так нерозумінням суті того, що відбувається в Югославії, як власними інтересами політиків західних країн.

Кінець XX ст. показав, що іслам набирає силу як могутній духовний і об'єднуючий суспільний чинник, тобто прагне до тієї ролі, яку грало православ'я для ряду балканських етносів в XIX ст. і раніше, підвищуючи тим самим рівень конфліктогенності регіону.

У основу доповідей третього блоку конференції 2001 року: "Балкани – зона зіткнень геостратегічних інтересів" були покладені перш за все методи сучасної конфліктології. Аналізуючи мотиваційну суть міжнародних конфліктів з погляду геополітики, зв'язок доктринальних основ діяльності держав з географічно-природними чинниками, доповідачі простежували найважливіші історичні події на Балканах в XX cт. [38, с.6], що дозволяє зробити висновок: Балканський півострів був і залишається потенційною зоною конфліктності. Притому не тільки а силу особливостей внутрішнього, культурного, політичного, економічного, етно-конфесійного розвитку, і в силу зовнішніх факторів – і це головне завдання геополітичного положення регіону служити мостом між Заходом і Сходом. Контроль над Балканами історично означав контроль над Середземноморським і Чорноморським басейнами, тут перетинаються інтереси багатьох держав.

Косово і Метохія – як центр деструктивності оновленого союзу СРЮ є найважливішою проблемою внутрішньої політики і вимагає якнайшвидшого вирішення в утвореній системі нового світового порядку, що висвітлено в теоріях Волкова В.К.[65, с.49].

Дослідник П. Кандель [89] і М. Рамач [171,172,173] (журналісти) істотно розкривають багато сторінок російсько-югославських відносин, які безумовно є стратегічними для двох держав за умов послаблення ролі соціалістичної структури, що було пов’язано з системною кризою, і новою системою створення економічного європейського простору.

Цикл доповідей присвячений югославському етно-політичному конфлікту і громадянській війні 1990-х рр. Основну роль в яких відігравала СРЮ. Фахівці різних наукових дисциплін були одностайні, визнаючи необхідність усестороннього збагнення глобального сенсу цього конфлікту, який був наслідком кінця існування біполярного світу і одночасно породженням внутрішнього історичного розвитку реформованої (переформатованої) Югославії і мав свою передісторію. У дискусії висловлювалися точки зору щодо ролі