Ліберальний союз Чорногорії (ЛСЧ) – заснований в 1990 р., у січні. Виступає за суверенну і демократичну чорногорську державу, що входить в ООН, ліберальну демократію, примат приватної власності, вільний ринок і підприємництво. Партія розглядає сучасну демократію як «правління еліт» і вважає, що соціальні гарантії повинні надаватися як допомога потребуючим, а не бути «стилем життя». ЛСЧ – член Ліберального Інтернаціоналу. Отримавши 5,7% голосів на виборах до Скупщини Чорногорії в 2002 р., мала в цьому органі 4 місцями. Лідер – Міодраг Жівковіч. [74, с.61]

Окрім цих партій, в Чорногорії діють Патріотична коаліція за Югославію (2,8% голосів на виборах 2002 р.), а також албанські партії Демократичний союз албанців і Демократичний союз в Чорногорії (з'єднані до альянсу «Албанці разом», має свій в розпорядженні 2 місця в Скупщині республіки).

В Косове, яке з 1999 р. управляється тимчасовою адміністрацією ООН, існує власна партійна система.

Демократична ліга Косова (ДЛК) – найбільша албанська партія в області, утворена в 1989 р. ДЛК виступила проти ліквідації сербськими властями автономії Косова і за створення там суверенної демократичної республіки. Прагнучи інтернаціоналізації албанського питання, в той же час закликала до мирного і ненасильного рішення конфлікту і врегулювання відносин з Сербією і Югославією. ДЛК прагнула не допустити розділу Косова на етнічні регіони. В 1992 р. лідер ДЛК письменник Ібрагим Ругова був в односторонньому порядку проголошений президентом «Республіки Косова», але югославські власті не визнали цей акт. На виборах до косовського парламенту в листопаді 2001 р. ДЛК, що перетворилася на політичну партію центристсько-ліберального типу, отримала більше 46% голосів і 47 з 120 місць. Керівник ДЛК Ругова був в 2002 р. вибраний президентом Косова. Ліга бере участь в уряді області, сформованому в 2002 р. [47, с.7]

Демократична партія Косова – албанська сепаратистська організація, виступаюча за повне відділення області від Сербії і сербсько-чорногорської держави. Утворена в 2000 р. на основі Партії демократичного прогресу в Косове, яка була політичним крилом Визвольної армії Косова (ОАК) – озброєного угрупування, що розвернуло в 1990-х рр. повстанську боротьбу за незалежність області. На виборах до косовский парламенту в 2001 р. партія отримала більше 25% голосів і 26 місць. Бере участь в уряді області, сформованому в 2002 р. Лідер – Хашим Тачи, колишній військовий керівник ОАК. [41, с.6]

Коаліція «Повернення» – сербський блок. Добивається повернення сербських і інших неалбанських біженців, що покинули область після ліквідації там сербської адміністрації. На виборах 2001 р. зібрала 11% голосів і завоювала 22 місця в парламенті області. [188, с.174]

Альянс за майбутнє Косова – організація крайніх албанських націоналістів. Отримавши близько 8% на виборах 2001 р., завоювала 8 місць в парламенті області. Входить в уряд Косова. Лідер – Рамуш Харадінадж.

В Косове діють також: партія «Батьківщина» (4 місця в парламенті області; бере участь в уряді); Нова ініціатива за демократичну Косову (2 місця); Національний рух за звільнення Косова (1 місце); Албанська християнсько-демократична партія Косова (1 місце); Народний рух Косова (1 місце); Партія справедливості (1 місце); Ліберальна партія Косова; Національний фронт; Соціал-демократична партія Косова; Соціал-демократичний союз а також організації національних меншин: Турецька демократична партія Косова (3 місця); Демократична партія албанців ашкали (2 місця); Боснійська партія демократичної дії Косова (1 місце) і З'єднана партія ромів Косова (1 місце). [44, с.4]

Профспілковий рух в Сербії теж був неоднорідний. В СРЮ існували Конфедерація автономних профспілок Югославії, що об'єднувала 15 галузевих профспілок і налічуюча бл. 1,9 млн. членів, і Федерація незалежних профспілок Югославії. В даний час найбільший профцентр в Сербії – Конфедерація автономних профспілок Сербії, спадкоємиця колишніх офіційних профспілок. З сербським урядом пов'язана Асоціація вільних і незалежних профспілок, створена в 1996 р. за ініціативою ДП; її лідер займає пост міністра праці. Існує профспілка «Незалежність», який користується підтримкою з боку західних профцентрів. В Чорногорії є власні профспілки.

В той же час більшість голосів в союзній скупщині протягом всього десятиліття незмінно мала Соціалістична партія Сербії. У боротьбі за владу вона іноді блокувалася з іншими політичними силами, що представляли всі відтінки політичного спектру, - від Радикальної партії В. Шешеля і Новій демократії Д. Міхайловіча до Югославських лівих, яких очолювала дружина С. Мілошевіча - М. Маркович. Така система фактично також була півторапартійною - по аналогії з ситуацією, що склалася в Сербії на початку XX ст.

Якщо відняти всі війни і роки диктатур (включаючи і найтривалішу – комуністичну), то вийде, що парламентаризм в Сербії в XX ст. існував менше 40 років. Але навіть в ці роки він функціонував переважно як обрамлення для свого роду півторипартійної політичної системи. І якщо при однопартійній системі парламентаризм в принципі неможливий, то і при півторипартійній - він функціонує далеко не самим кращим чином. Права меншини в Сербії і Югославії, як правило, не враховувалися. Парламентаризм також часто розумівся лише як необмежена влада більшості. Національна ідеологія - будь то місцевий націоналізм, "інтегральний югославізм" або "самоврядування" - відразу ж