В заяві для засобів масової інформації Філіп Вуяновіч відзначив, що в умовах, що склалися, уряд республіки досяг максимально можливих результатів, але залишився без підтримки Ліберального союзу, а значить без більшості в парламенті.

Кажучи про можливу кризу виконавської влади в республіці, президент Чорногорії Мило Джукановіч ще до відставки прем'єра в інтерв'ю заявив, що в демократичних державах зміна влади, а особливо зміни у владі, – звичайна справа.

«З нинішньої ситуації можливі два виходи – або нові домовленості блоку партій, виступаючих за суверенітет, або парламентські вибори». І одне, і друге рішення Джукановіч назвав "прийнятними". [153]

Слід сказати, що коли президент Чорногорії Міло Джуканович подав у відставку, Вуянович став виконуючим обов’язків глави республіки. Демократична партія соціалістів у середу призначила Вуяновича своїм кандидатом на пост президента. До сформування нового уряду спікер Парламенту залишається й виконуючим обов’язків прем’єр-міністра. А донедавній президент Міло Джуканович став мандатарієм майбутнього уряду. Мандат йому вручив – виконуючий обов’язків президента й прем’єр-міністр у відставці Ф. Вуянович.

В жовтні 2002 р. в Чорногорії відбулися дострокові вибори до скупщини. Перемогу на них отримала коаліція «Демократичний список за європейську Чорногорію», до якої увійшли ДСПЧ, Соціал-демократична і Цивільна партії. Опозиційний союз «Разом за зміни» (Соціалістична народна, Сербська народна і Народна партія Чорногорії) отримав лише 30 місць..

А у листопаді 2002 р. Ф. Вуяновича, який з 1998 р. був головою уряду, обрано спікером Парламенту.

В Чорногорії такого не бувало, прокментували історики ситуацію, від часів коли нею правив князь, православний єпіскоп й письменник Петро Петрович Нєґош, якого називали Господарем. Було це в перший половині ХІХ століття. Експерти кажуть, що така ситуація юридично неможлива. Президентські вибори у Чорногорії було призначено на 22 грудня.

Схожа ситуація відбулася з сербськими виборами. Масовий бойкот, на думку оглядачів, засвідчував, що немає ні лідерів, ні партій, які спроможні запропонувати привабливі програми. Люди, іншими словами, не довіряють політичній еліті, а альтернатив – немає.

Результати соціологічних опитувань, які відбулися 24 грудня 2002 р. по питанню, що змінилося в країні на краще після двох останніх років, виявилося, що сербське суспільство ще перебуває на роздоріжжі між минулим і майбутнім.

На нашу думку сербське суспільство ще неспроможне критично аналізувати ближче й віддалене минуле й визнати очевидні помилки. Суспільство звикло жити в однопартійній державі й під владою одного вождя, якого люди поважали тому, що боялися його. Нині такого ідола немає. [31, с.7]

А люди бояться демократії, оскільки не розуміють в чому її суть. Вина урядовців, на нашу думку, в тому, що вони уникають розмов про болючі теми та полеміки з носіями консервативних ідей, серед яких переважають православні ієрархи, письменники та частина інтелігенції. Провідні політичні діячі повинні не лише керувати державою, а й виховувати громадян. Прагнучи перебудувати суспільство, урядовці не сміють мовчати про злочини сербів над іншими народами та про згубну роль церковної й інтелектуальної еліти, яка упродовж десятиліть розповсюджувала винятковість сербів, а також ненависть і нетолерантність.

На передвиборчі кампанії витрачено немало часу і грошей, а результати виборів засвідчили, що більшість країн ще далеко від політичної й економічної стабільності [156]

Болючим місце внутрішньої політики молодої держави стало соціальне питання, яке вимагало вирішення не тільки зусиллями уряду СіЧ, але й міжнародними інститутами, оскільки проблема глобалізовувалась. Так війна на Балканах уже закінчилася, але еміґрація триває і до сьогодні. За оцінками деяких аналітиків, за останні 12 років (з 1990 р.) із Югославії, Болгарії та Румунії виїхало близько мільйона осіб.

З країн колишньої Югославії, найбільше еміґрація торкнулася Сербії та Чорногорії. Значну частку емігрантів створила потенціальна інтелектуальна еліта. За оцінкою професора економіки Белградського університету Владіміра Ґречіча, із 400 тисяч офіційних еміґрантів, 30 тисяч склали люди з вищою освітою, лікарі, інженери, комп’ютерні спеціалісти. [159]

Еміґрація кваліфікованих фахівців завдала важкого удару і сусіднім державам, зокрема, Болгарії. Канчо Стойчєв, директор болгарської філії соціологічної компанії Ґеллоп, говорить, що більше половини болгарських еміґрантів – випускники університетів. «Більшість людей, що виїхали з країни, мають вищу освіту. І це величезний удар для економіки, бо для держави це досить велика інвестиція, яка не повертається. Наші дослідження показали, що 50-60% еміґрантів мають високу кваліфікацію, і саме це дозволяє їм добре влаштуватися на Заході», говорить болгарський соціолог.

Зупинити втечу розумового капіталу з цих країн, на думку колишнього міністра освіти Румунії, Андрея Марґі, власними силами вони не зможуть. Тут потрібна допомога заходу. «Коли великі інвестори, такі як Мерседес, Дойче Банк, Філіпс, чи інші великі міжнародні фірми зі Західної Європи, чи США інвестують у країну то це створює шанс затримати фахівців. [155]

Внутрішньо-політичний розвиток конфедерації

нового формату (2003-2006 рр.)

Після того як 4 лютого 2003 р. парламент Югославії ухвалив конституційну хартію нової держави — «Державного співтовариства Сербії і Чорногорії». Югославія припинила своє існування, не доживши 10 місяців до 75-річчя.

Обидві палати союзного парламенту на роздільних засіданнях проголосували за ухвалення конституційної хартії і закону по її реалізації, що означає припинення існування Югославії. Раніше два ці документи прийняли парламенти Сербії і Чорногорії.

Через десять днів після ухвалення конституційної хартії, республіканські парламенти вибрали членів нової союзної скупщини (парламенту), а ще через п'ять днів вона сформована.

Президент Сербії і Чорногорії, і одночасно голова Ради міністрів, буде вибраний на другому засіданні майбутнього