Два тижнi тому полiцiя заарештувала колишнього начальника Генштабу Небойшу Павковича, а минулого тижня колишнього керiвника Служби безпеки Збройних сил Ацу Томича, якi були близькими спiвробiтниками екс-президентiв Слободана Милошевича й згодом Воїслава Коштунiци. Ув’язнення двох генералiв пройшло без заворушень у казармах.

Белградська преса зазначає, що армiя надто полiтизована та що необхiдно звiльнити зi служби тих вiйськових, якi були пов’язанi з шовiнiстичними колами.

Мiнiстр оборони Борис Тадич каже, що програму перебудови армiї згiдно зі стандартами програми НАТО “Партнерство заради миру” буде завершено до 7 травня. Програму готують за участю експертiв з Iспанiї. Консервативнi генерали, котрi донедавна виступали проти реформаторської полiтики уряду, наразi мовчать. Важко сказати, чи вони остаточно примирилися з фактом, що їм бiльше не дозволятимуть втручатися в полiтичнi справи. [172]

Тим часом у газетах надруковані кiлька матерiалiв, у яких висловлюється упевненiсть, що Москва не буде зволiкати з видачею Мир’яни Маркович, дружини екс-президента Слободана Милошевича, та їхнього сина Марка Милошевича. Маркович запiдозрюють у причетностi до вбивства колишнього президента Сербiї Iвана Стамболича. Щодо Марка Милошевича, вiн був пов’язаний з членами злочинного угруповання, яке скоїло замах на Джинджича. Молодий Милошевич, як пише сербська преса, купив вiллу в елiтному московському районi Барвiха в час, коли югославський послом у росiйськiй столицi був рiдний брат Слободана Милошевича. Членiв сiм’ї Милошевича Белград розшукує за посередництвом Iнтерполу. [171]

Прем’єр-мiнiстр Зоран Живкович у iнтерв’ю столичному Радiо Б 92 твердив про певнi oзнаки того, що окремi полiтичнi сили були посередньо пов’язанi iз замахом на Джинджича. Живкович вiдмовився сказати, кого має на увазi, оскiльки це, за його словами, справа слiдства. Проте, заступник голови уряду Чедомир Йованович уточнив, що колишнiй президент Югославiї Воїслав Коштуница “повинен нести вiдповiдальнiсть за те, що не зробив або що не мiг зробити, поки був на чолi держави”. Йованович каже, що Коштуница порвав зi Слободаном Милошевичем, але не з його системою. Уряд Джинджича був заручником Коштуници, каже вiце-прем’єр. [165]

На думку в.о. президента СіЧ Н. Мічич проведення спочатку президентських, а потім парламентських виборів є "логічним порядком дій, оскільки Сербія вже одержувала демократичний парламент і уряд, але не президента". Вона підкреслила, що Сербія вступає в свій другий демократичний виборчий цикл, і призвала громадян взяти в ньому участь. «Для справ, які нас чекають, необхідна стабільна єдина Сербія».

Мічич виразила упевненість, що призначення парламентських і проведення президентських виборів створять необхідну єдність, а потім приведуть до нового складу парламенту і уряду, які нестимуть відповідальність за важкі рішення, необхідні для найшвидшого вступу Сербії до Європейського союзу. [167]

Після відставки М. Джукановича 25 листопада 2002 р. і багатьох невдалих спроб президентом Чорногорії 22 травня 2003 р. обрали Філіпа Вуяновича.

18 листопада 2003 р. пройшли треті по рахунку за цей рік вибори президента Сербії, які знову визнані недійсними. [46, с.3]

З 6,5 млн. виборців свій громадянський обов'язок виконали лише близько 2,5 млн громадян Сербії з правом голосу, що склало лише 38,3 відсотка від загального числа електорату. У такій ситуації з погляду результату виборів вже не важливо, хто набрав більшу кількість голосів. Адже згідно із законом вибори вважаються такими, що відбулися, якщо голосували понад п'ятдесят відсотків виборців.

Головною політичною причиною провалу виборів, мабуть, все ж таки слід рахувати глибоку кризу влади на всіх рівнях, помножену на гострі суперечності з приводу подальших суспільно-економічних перетворень.

Такий вакуум влади грає, як завжди, на руку радикальним силам. Ось і на минулих виборах їх "переможцем" став кандидат Сербської радикальної партії Томіслав Николіч, що забезпечив собі підтримку 46 відсотків тих, що голосували. Успіх радикалів, хай локального характеру, що обійшли головного претендента на пост глави Сербії Драголюба Мічуновіча (35 відсотків). Результати виборів стали серйозним попередженням силам реформістів, що заплуталися в з'ясуванні відносин між собою. [168]

27 червня 2004 р. набравши на позачергових президентських виборах 53,5 відсотка голосів, Борис Тадіч випередив майже на вісім відсотків кандидата Сербської радикальної партії Томіслава Николіча. [129]

На президентських виборах Борис Тадіч балотувався від Демократичної партії, яку він очолив після смерті прем'єр-міністра Зорана Джінджіча. Своєю стратегічною метою на посту президента Тадіч вважає вступ Сербії в ЄС. [167]

Він також виступає за зміцнення державного співтовариства Сербія і Чорногорія, за справедливе для сербського населення рішення проблеми краю Косово, чия албанська більшість наполягає на незалежності від Сербії.

Тим часом головний підозрюваний у вбивстві прем'єра Сербії Зорана Джінджіча здався поліції

Нарешті Сербія отримує, як тут прийнято говорити, "шефа". Цей пост був порожній з кінця 2002 р. долі. Пояснити це можна тільки тим, що громадяни Сербії ситі виборами по горло: з 1990 долі, коли республіка вступила на шлях багатопартійності, нинішнє голосування стало в цілому тридцятим і сьомим по виборах президента. [154]

Тадічу вдалося перемогти зокрема за рахунок могутньої підтримки національних меншин. Думається, такий результат влаштовує всіх. Сербія продовжить демократичні перетворення, розвиватиме відносини з Євросоюзом і НАТО. З штаб-квартир цих організацій із зітханнями полегшення поздоровляють Тадіча з успіхом, адже у разі поразки демократа довелося б посилювати позицію відносно Бєлграда на чолі з Николічем.

Лідер радикалів, програвши битву, не потерпів поразки у