В Чорногорії цілком прийнятний, не порівнянний з середньоєвропейським, рівень оподаткування власників землі і нерухомості в Чорногорії. Вельми щадні тут також комунальні і інші місцеві платежі, податки при продажу житлової і комерційної нерухомості

Економіка Чорногорії швидко розвивається, поєднуючи економічні можливості РФ початку 90-х років і жорстку юридичну систему Європейського зразка. Це забезпечує унікальне поєднання ефективності інвестиційних вкладень і їх захисту з погляду законодавства. А підтримка економічного розвитку Чорногорії з боку Європейської співдружності служить доброю базою і гарантією для іноземних інвестицій.

Основа економіки країни - сільське господарство (гірсько-пасовищне тваринництво на альпійських і субальпійських пасовищах, в меншій мірі - посіви зернових, субтропічне плодівництво і виноградарство), добувна промисловість (незначні родовища бокситів, свинцево-цинкових і алюмінієвих руд), важка промисловість (чорна металургія, машинобудування), деревообробка (близько 19% території країни покрито лісами).

Разом з тим, все більш визначальне значення для економіки країни грає туризм. Розвиток його інфраструктури: дорогі, зв'язок, готелі, зони відпочинку і розваг, історичні пам'ятники і т.п., набирає обороти, часто з участю російських бізнесменів. При цьому дбайливе відношення до екології залишається основної становлячої політики властей, як визначальний ресурс туризму в Чорногорії.

Оригінальною специфікою союзу Чорногорія і Сербії є різні фінансові системи. Якщо в Сербії як і раніше в ходу динар, то Чорногорія разом зі всім Євросоюзом успішно перейшла на євро. Хоча в "єврозону" ніхто її офіційно не включав. Ця історія взагалі дивна - спочатку, з середини 90-х, там було введено паралельне ходіння динара і німецької марки, потім мазка в розрахунках поступово витіснила динар, і нарешті залишилася взагалі єдиною валютою.

Недивно, що Західна Європа все активніше "освоює" Чорногорію. Тут все частіше чуєш англійську, німецьку, французьку, італійську мову. [153]

З погляду "великої економіки" Чорногорія є вельми привабливою для бізнесу. Вона продовжує залишатися офшорною зоною, і не дивлячись на недавнє посилювання правил, на маленьку Чорногорію і понині доводиться до 12% всіх що знаходяться за межею активів европейських банків. [144]

Проте в Чорногорії навряд чи щось змінюється принципово. І справа тут не в політиці, а в специфічних особливостях чорногорського менталітету, відвіку поєднуючих радикальні протилежності, які при цьому не реалізуються у вигляді революційних перетворень.

Процеси перетворення економіки, форм власності і управління Чорногорії продовжуються безперервно починаючи з 1989 р. На підставі Закону "Про компанії, встановлені і здійснюючі діяльність на особливих умовах" можливо створення на території Республіки Чорногорія компаній з пільговим оподаткуванням. [173]

Нове законодавство включає Закон "Про іноземні інвестиції", Закон "Про приватизацію економіки", Закон "Про компанії, встановлені і здійснюючі діяльність на особливих умовах", а також Закон "Про передачу майна в забезпечення". Завдяки новому законодавству Уряд Чорногорії сподівається привернути в країну іноземні інвестиції і інтереси світового бізнесу.

Компаніям Чорногорії держава надає право здійснювати підприємницьку діяльність і укладати міжнародні угоди за наявності податкових пільг. 

Розмови про відділення Чорногорії від Сербії ведуться з середини 90-х років, коли на просторах розваленої СФРЮ палахкотіли кровопролитні війни.

Від 22 травня 2006 р. Сербія і Чорногорія – імітація державного утворення, що залишилося від колишньої СФРЮ, – припинила своє існування. [162]

Винесене на референдум питання розділило чорногорське суспільство на два приблизно рівних табори, про що переконливо свідчить і результат голосування. Великою мірою референдум – це заслуга коаліційного уряду на чолі з Джукановичем, для якого спільна держава із Сербією була не чим іншим, як шляхом для досягнення цілковитої незалежності. Опозицію до перспективи відокремлення склали прикордонні з Сербією райони Чорногорії та самі чорногорці, які проживають на території Сербії, а таких, за різними оцінками, приблизно 250 тисяч. Враховуючи те, що загалом населення Чорногорії становить 650 тисяч, противники незалежності покладали на діаспору особливі надії. Однак згідно зі встановленими правилами, право голосувати мали тільки ті, хто проживає в Чорногорії. [179]

Запекла дискусія прихильників і противників незалежності спричинила справжній ажіотаж у день голосування.

Згідно обнародуваним офіційним результатам референдуму, за незалежність цієї гірської республіки висловилися 55,5 відсотки голосуючих. Перевага, яку отримали прихильники незалежності, чисто символічне: всього 0,4% [166]

Декларація про незалежність прийнята через пять днів скупщиною. Тим часом опозиція заявила, що відбулася груба крадіжка голосів, з якою вона не збираємося миритися. «Ми не можемо визнавати цей референдум як чесне і демократичне віддзеркалення волі громадян», – оголосив один з опозиційних лідерів Предраг Попович. [163]

Проте Республіканська виборча комісія Чорногорії повідомила, що нею було перевірене і знехтуване 210 зауважень опозиції, більшість з яких відносилася до помилок у виборчих списках. З'ясувалося, що що програли референдум політичні сили, виступаючі за збереження союзу з Сербією, ці списки перевірили до голосування, і тоді у них ніяких заперечень не було. Тільки, після того, як стали відомі результати плебісциту, опозиція початку оспорювати автентичність списків, процес голосування і його підсумки.

У самому Белграді ідею референдуму сприйняли без особливого схвалення, адже Сербія досі тішилася хоча й примарною, але подобою колись великої Югославії. У Сербії стверджують, що, прикриваючись незалежністю Чорногорії, Міло Джуканович та його соратники дбають лише про свої інтереси. Йшлося також про те, що Джуканович проходить в італійських слідчих органах у справі зв’язків із місцевою мафією, а вірогідна посада прем’єра в незалежній Чорногорії допомогла б йому уникнути переслідувань правоохоронців. [164]

Хоча й президент Сербії Борис Тадіч також заявив, що офіційний Бєлград готовий визнати результати референдуму, як тільки вони стануть остаточними. Іншими словами, офіційний Бєлград першим визнає незалежність Чорногорії. Правда, внутрішньополітична ситуація в Сербії цьому не дуже сприяє. На