Ще в березні 1998 — Рада Безпеки ООН приймає резолюцію про збройове ембарго відносно СРЮ, а в квітні 1998 — Республіка Сербія висловлюється на референдумі проти міжнародного посередництва у врегулюванні косовского кризи. Спробу владнати відносини без втручання світової спільноти проявили в травні 1998 р. президент СРЮ Мілошевіч і Ругова домовляються про щотижневі зустрічі делегацій. А вже в червні — косовські албанці відмовляються від діалогу з Сербією (вони бойкотуватимуть зустрічі ще 12 разів);

23 вересня 1998 р. Рада Безпеки ООН приймає резолюцію, приписуючу Бєлграду припинення бойових дій, відведення спецпідрозділів з Косово. Початок діалогу з косовськими албанцями і забезпечення умов для повернення біженців Не отримавши відповіді на ультиматум 13 жовтня 1998 р. НАТО віддає наказ про прискорення підготовки операції на території Косово і дає Югославії ще 4 дні для виконання всіх вимог світової спільноти. Мілошевіч підписав договір про відведення сербських військ з Косово, розміщення 2000 спостерігачів з ОБСЄ і контролі авіації НАТО повітряного простору Косово.

Резолюція від 24 жовтня РБ ООН приписує Бєлграду виконати всі вимоги ООН, які були поставлені попередніми резолюціями.

Для вирішення конфлікту провідні політики найбільших країн Заходу і Росії в рамках Контактної групи ініціювали переговорний процес, який відбувся в Рамбуйе (Франція) з 7 по 23 лютого 1999 р. 20 березня члени місії ОБСЄ покинули Косово, 21 березня НАТО оголосила Мілошевічу ультиматум

Після трьох днів очікувань, 24 березня 1999 р. авіація НАТО вчинила перший наліт на Югославію. Був порушений статут НАТО, вчинено вторгнення в суверенну державу, якій не загрожувала 3-а сторона.

9 червня в Куманово (Македонія) представники Армії Югославії і НАТО підписали угоду про введення в Косово міжнародних сил безпеки (КФОР). Наступного дня генеральний секретар НАТО Х.Солана віддав наказ головнокомандуючому озброєними силами НАТО припинити бомбардування. Того ж дня РБ ООН прийняла резолюцію № 1244, направлену на досягнення багатоетнічного миру, заснувавши в Косові місію ООН і ввівши в край міжнародні сили безпеки (КФОР).

Оскільки вступ в ООН був досить важливим питанням зовнішньої політики СРЮ, особливо в поствоєнний період, для можливості активного фінансування зруйнованої економіки, і швидкого виходу з економічного краху. Місце Югославії в ООН було вільне з 19 вересня 1992 року, коли колишня соціалістична республіка розкололася на декілька держав. Керівництво ООН тоді визнало, що С. Мілошевіч повинен подати заявку на вступ до цієї організації, оскільки нова Югославська Федерація, до якої увійшли лише Сербія і Чорногорія, не може вважатися правопреемницей колишньої держави.

Проте за вісім років Мілошевіч так не подав заявку на вступ в ООН. Це зробив новий президент Югославії Воїслав Коштуніца вже в перші дні свого заступу на цей пост. [64]

Відповідь міжнародної спільноти була позитивною – Генеральна Асамблея ООН ухвалила рішення схвалити заявку Югославії на вступ до Організації Об'єднаних націй. Тепер у складі ООН з 190 держав.

Резолюція про ухвалення Югославії в члени ООН була представлена французьким послом Жаном Давидом Левіттом від імені ЄС.

Ще 7 лютого цього року. Міжнародна валютна фундація винесла позитивне рішення про завершення трьохлітньої кредитної угоди між МВФ і СіЧ, що для СіЧ стало умовою списання 15% (700 млн. дол.) боргу Паризькому клубу кредиторів. Міністр фінансів Сербії М.Дінкич повідомив, що почалися переговори з питання нової кредитної угоди між МВФ і СіЧ. З вказаної суми списання 200 млн. дол. припадало на заборгованість гірничорудного мідеплавильного комбінату «РТБ-БІР».

Після відновлення членства в , в грудні , СіЧ продовжила процес реінтеграції в міжнародне співтовариство приєднанням до і .

Основними експорт-ними товарами в Європу стали: сировина, напівфабрикати, споживчі та продовольчі товари (м'ясо, овочі, фрукти, тютюн, вина), машини, промислове устаткування, деревина, цемент, целюлоза, худоба.

Імпортували: машини, транспортні за-соби, метали, вугілля, пшеницю, наф-ту, добрива, текстиль, хімікати, продо-вольство, залізо, сталь. До гооловних зовнішньоторговельних парт-нерів відносились тепер крім країн Східної Європи країни Європейського Союзу.

Результат проявив себе аж у 2005 р., коли всього за чотири місяці уряду Сербії вдалося скоротити зовнішній борг країни на 2,5 млрд. дол., за повідомленням віце-прем'єра Сербії Міролюб Лабус. Йдеться про списання крім боргу Паризькому клубу кредиторів, про 250 млн. дол. боргу Росії і небагато чим більше 1,6 млрд. дол., які Сербія повинна була Лондонському клубу. [56]

В тексті угоди між місією МВФ і урядом Сербії, укладеної в липні 2005 р., сформульовано 9 вимог МВФ (т.з. структурні критерії виконання), реалізація яких є абсолютною умовою продовження підтримки Фундацією реформ в Сербії. Розділення державного підприємства «Електрогосподарство Сербії» (ЕПС) на 2 (виробництво і передача електроенергії). Проведення ребалансу державного бюджету на 2005 р. [59]

22 лютого 2006 у Відні почалося обговорення міжнародного плану ООН по врегулюванню конфлікту в сербському автономному краї Косово. Основними учасниками подій, що відбувалися, були представники Сербії, Косова і спостерігачі ООН. Початок переговорів ознаменувався публічним оголошенням вже що став відомим всьому світу "плана Ахтісаарі", направленого на врегулювання суперечностей між Сербією і її сепаратистськи набудованою автономією.

Втім, ще до початку конференції автор плану, спецпредставник ООН Марті Ахтісаарі, виразив сумнів в можливості сприятливого для обох сторін рішення. На тобто значні підстави: минулого тижня уряд Сербії відповів на пропозицію ООН голосованием парламента против основных пунктов плана. А косовари, незадоволені пропонованими їм умовами, організували ряд не самих мирних виступів, що закінчилися загибеллю декількох учасників мітингу.

На думку представників ООН, конференція, що відбувається, повинна нарешті поставити крапку в рішенні проблеми Косова. Багато