За планом Ахтісаарі Сербія втрачає 15% своєї території. Причому украй важливої для країни: саме на території Косова розташовується більшість сербських пам'ятників історії і культури. Тому і результати голосування народної скупщини передбачити було неважко. На майбутніх переговорах Сербія має намір триматися за право контролю над краєм до останнього. Ще у вересні минулого року в країні состоялся референдум, на якому був схвалений проект нової конституції, називаючою Косово "невідчужуваною частиною Сербії".

Втім, косовари також заявили про свою відмову йти на які-небудь поступки Бєлграду. На доказ своєї рішучості вони різко підвищили "градус тривожності" на території краю: багатотисячні мітинги великим числом спостерігачів розцінюються як засоби тиску на ООН.

За надання Косову фактичної незалежності відкрито виступають США, Великобританія, Німеччина, Франція і Італія – члени так званої контактної групи. Проте деякі з європейських держав виступили з критикою плану Ахтісаарі, побоюючись активизации сепаратистских тенденций на собственной территории.

Втім, офіційні органи ЄС налаштовані на закриття питання за сценарієм, пропонованим планом Ахтісаарі. Саме з прагненням пошвидше завершити цей морочливий процес пов'язаний з новим витком переговорів про вступ Сербії в ЄС, припинених у 2005 р. На сьогодні питання про розширення ЄС за рахунок Сербії обговорюється багато в чому з позиції Косова: серби мають всі шанси на отримання членства, проте тільки після найшвидшого рішення косовського питання. Москва тримає про запас своє право вето в Раді Безпеки ООН, але російські власті недвозначно дали зрозуміти, що Росія виступить на стороні Сербії. Формула проста: хай серби самі домовляються з косоварами або в добровільному порядку відмовляться від Косова, втручання ззовні бути не повинне. Приблизно так сформулював підхід Москви Путін в своїй у лютому в Мюнхені.

Відсутність міжнародних процедур, що легалізували процес визнання незалежності держав, залишає Заходу шлях для політичного тиску на Балканах, вважають російські експерти. Так, у разі визнання суверенності Косова отримає інший зміст сепаратизм албанців, що проживають в Македонії, частини Чорногорії, на півдні Сербії і на півночі Греції, і, як наслідок, зросте вірогідність нових конфліктів на Балканах. [195]

Щодо Чорногорії, то вона завжди висуваючи свої зовнішньо-політичні амбіції шукала компроміси і баланс між великими державами. За повідомленнями дипломата і вченого Е. П. Ковальовського, чорногорська армія у всі часи володіла високою боєздатністю, її бойовий дух вражав супротивників. В ході війни 1992-1995 рр. в Боснії Чорногорія незмінно билися в елітних підрозділах, їх відмінні бойові якості відзначали все. При цьому Чорногорія завжди трималася трохи відособлено, своїми невеликими групками. Російські добровольці, що брали участь у війні в Боснії, озивалися про Чорногорію, як про наймужніших, умілих, сильних і безстрашних сербських воїнів.

Військовий конфлікт 1990-х рр. на території була СФРЮ обійшов Чорногорію стороною. Цій позитивній обставині країна багато в чому зобов'язана своїй твердій позиції в питанні отримання повної незалежності.

Не стоїть навіть і говорити про які-небудь істотні економічні вигоди, які могли б отримати великі держави від співпраці з Чорногорією: аж до початку XX століття народне господарство країни навіть просто називати «економікою» важко.

Яка ж причина важливості стосунків будь-якої держави цього регіону з Чорногорією? На наш погляд, секрет цього феномена криється в прийнятій і успішно підтримуваній зовнішньополітичній тактиці балансування між «великими сусідами». Пригадаємо XV ст. - «підбурювання» Венеції і імперії Османа, XVI-XVII вв. - балансування між Австро-Угорщиною і імперією Османа, XVIII-XX вв. - між Росією і Австро-Угорщиною. Причому при всіх катастрофах, повстаннях і кровопролитних війнах, що спричиняли за собою нове перекроювання меж, Чорногорія недвозначно оголошувала про свої щирі симпатії переможцям в надії відітнути якомога бульшую частину адриатического побережжя,

Це є зовнішньополітична стратегія малої держави. Відмінна риса цієї стратегії конкретно в Чорногорії полягає лише в тому успіху, який її незалишає.

Важливими геополітичними чинниками є:

а) віддаленість від центру політичної активності Європи;

б) труднопрохідний ландшафт;

в) економічна слабкість Чорногорії і політична зацікавленість в ній великих держав.

Проте перераховані причини не те щоб принижують заслуги невеликої гірської країни, полегшуючи поставлену перед нею задачу збереження самостійності, але в деякій мірі навіть збільшують їх, оскільки відомо, наскільки складно подолати забуття і сміливо заявити про себе в суспільстві сильних світу цього, створивши тим самим свій імідж із знаком «плюс».

3.2. Довготривала євроінтеграція Сербії і Чорногорії і проблема негативу її образу, як правонаступниці СФРЮ

Більшість дослідників розглядають неузгодженість дій держав-членів ЄС щодо балканських проблем як показник неефективності вирішення питання того ж таки адміністративно-політичного устрою Сербії та Чорногорії.

За висловом британського аналітика Ч. Гранта, «диктатори, такі як Слободан Мілошевич, практично ігнорували заяви Євросоюзу, оскільки вони знали, що хоча ЄС здатний прийняти резолюцію, він не спроможний надіслати батальйони». Показовим є те, що провал політики на Балканах збігся у часі з повним успіхом ініціативи ЄС щодо укладання пактів стабільності в центрально-східноєвропейському регіоні. Виявляється, що одним з чинників провалу балканської зовнішньої політики була недооцінка західноєвропейськими лідерами ризиків територіальної експансії й здійснення політики геноциду в цьому регіоні сучасної Європи, що призвело до відсутності обгрунтованої стратегії ЄС щодо нейтралізації таких ризиків.

А вже пов’язані з косовською