Хоча демократичні сили прийшли до влади у Белграді ще у 2000 р., їм не вдалося створити демократичні інституції якими обумовлено приєднання Югославії до сім’ї європейських країн.

Причин через які Югославію не прийнято до Ради Європи є чимало. Відкладення цього прийому погіршило міжнародний рейтинг країни. Окремі аналітики цинічно говорять, що рейтинг неможливо знизити, бо країна майже за усіма показниками на самому дні у Європі.

Парламентська асамблея Ради Європи у вересні 2002 р. поставила умову, що для вступу Югославії до Ради Європи їй необхідно ухвалити до 5 листопада Конституційну хартію перебудованої сербсько-чорногорської держави. Хартію не була ухваленою, бо правлячі коаліції у Белграді й Подгориці відхиляли будь-які компроміси. В самій Сербії не було згоди щодо основ національної політики. Влада в республіці фактично перебувала в руках прем’єра Зорана Джінджича. Президент Югославії і голова сербського уряду підписали угоду про співробітництво у Парламенті з метою подолати політичну кризу, яка заблокувала усі інституції.

Прихильники Джінджича неодноразово заявляли, що правляча коаліція не підтримає кандидатури Коштуніци на пост президента Сербії. А без цієї підтримки Коштуніца не зможе перемогти лідера ультранаціоналістів Воїслава Шешеля. Наприкінці 2002 р. створилась ситуація, при якій демократичні сили не мали спільного кандидата на пост керівника республіки. Це призвело до того, що президента знову не було обрано, як це сталося у вересні і жовтні. Абсолютним господарем Сербії залишалась виконавча влада.

Ризики співробітництва ЄС з балканськими державами (зокрема з СіЧ) переважно пов’язані з наслідками збройних конфліктів у регіоні. Серед таких наслідків — незаконна торгівля зброєю, організована злочинність, існування паралельних владних структур, торгівля людьми, контрабанда, нелегальна імміграція. За експертними оцінками, Сербія залишається центром незаконної торгівлі зброєю з країнами, щодо яких діють або свого часу діяли відповідні санкції ООН

Умовою співробітництва стала політика добросусідства, яка відповідно до принципів міжнародного права означала розв’язання спірних питань мирними засобами, повагу до прав меншин, дотримання міжнародних зобов’язань, у тому числі в питаннях Міжнародного трибуналу щодо колишньої СФРЮ, повагу до державних кордонів, спільне вирішення проблем політичних втікачів.

З метою прискорення процесу стабілізації й асоціації на Балканах ЄС запропонував новий для країн регіону інструмент підготовки до вступу, який отримав назву «європейських партнерств».

Найбільш «проблемною» з погляду Євросоюзу країною Західних Балкан тривалий час залишається СіЧ. І треба визнати, підстав для цього було, враховуючи політичну й соціально-економічну ситуацію в ній, більш ніж достатньо.

Рішення про початок підготовки Звіту, який у разі його позитивного змісту дав би змогу сторонам розпочати переговори щодо можливості підписання УСА, було ухвалено лише на початку жовтня 2004 р.

Незадовго до того, на початку вересня 2004.р., на зустрічі міністрів закордонних справ ЄС у Маастрихті було вирішено застосувати до Сербії і Чорногорії та її євроінтеграційних планів так званий «новий підхід». У такий спосіб вдалося досягти компромісу, з одного боку, між «жорсткою» лінією Х. Солани на додержання прийнятого раніше Брюсселем принципу «одна країна – один партнер на переговорах про вступ» а, з іншого — пропозицією К. Паттена не обмежувати Чорногорію в її прагненні рухатися до членства в ЄС незалежно від Сербії.

Новий підхід передбачає «дуалізм»: у політичній сфері Брюссель продовжує виступати за збереження спільної держави Сербії і Чорногорії та її вступу до ЄС як єдиного суб’єкта міжнародних відносин, у той час як в економічній галузі співпраця надалі йтиме окремо з Белградом, окремо — з Подгорицею (зокрема Євросоюз не наполягав, як це було раніше, на впровадженні у СіЧ єдиної валюти, а також єдиних митних правил і норм). Запропонована модель двосторонньої співпраці між ЄС та СіЧ за принципом «двох колій» (політичної та економічної) раніше не траплялася в практиці ЄС.

Після схвалення на зустрічі міністрів закордонних справ принцип «двох колій» був детально розроблений і адаптований до практичної реалізації. Протягом всього 2006 р. очікувалось результатів такої розробки й адаптації, наслідком чого мала стати підготовка Європейською Комісією не одного, а одразу двох Звітів щодо оцінки європейських перспектив СіЧ або ж двох економічних частин спільного документа (із збереженням спільної політичної частини).

СіЧ залишається єдиною західнобалканською країною, якій ще й досі не вдалося зробити навіть першого формального кроку на шляху до членства в ЄС Окрім формальних, значною загрозою для Белграду і його євроінтеграційних планів залишаються такі цілком «реальні» проблеми, як складна економічна ситуація, статус колишньої автономної області Косово і Метохія, співпраця з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії у Гаазі (зокрема, передача до трибуналу Р. Караджича і Р. Младича) тощо.

«Двері Євросоюзу для Сербії та Чорногорії залишаються відчиненими», — наголосив Голова ЄК Р. Проді.

Віце-прем'єр Сербії Міролюб Лабус, який відповідав за переговори про вступ країни до Євросоюзу, подав у відставку. Це відбулося практично відразу після того, як стало відомо, що Брюссель вирішив тимчасово "заморозити" діалог з Белградом.

Член комісії із питань розширення ЄС Оллі Рен пояснив: в Єврокомісії упевнені, що Белград вже давно міг арештувати Младича. Але піти