Великі зусилля для розвалу федерації робилися і по відриву Чорногорії від Сербії. Її президент Джукановіч вів курс на вихід з Югославії, давши зрозуміти, що він форсуватиме відділення. Проте більше половини населення Чорногорії було проти відділення, і будь-який крок в цьому напрямі був ризикованим. Конфлікт в Чорногорії дав би НАТО привід для вторгнення. План інтервенції був готовий вже в жовтні 1999 р. [96, с.47]

Провокації теж були непоодиноким явищем, так 31 травня 2000 р. був убитий Горан Зугич, радник президента Чорногорії Джукановіча з питань безпеки. Західні політики звинуватили в цьому Мілошевіча, хоча це вбивство за тиждень до виборів в Чорногорії було йому украй невигідно.

Але остаточного удару по Сербії завданий за допомогою методів «оксамитової революції». Переворот в Югославії був проведений у момент виборів і став типовою операцією по скиданню глави іноземної держави не через відкриті силові дії, а за допомогою сучасних виборчих технологій.

План скидання уряду Югославії почав здійснюватися адміністрацією президента Клінтона в листопаді 1998 р. – у формі підтримки сепаратистів в Чорногорії і правій опозиції в Сербії. Через декілька місяців, вже під час бомбардування Югославії, Клінтон підписав секретну інструкцію для ЦРУ, в якій була поставлена мета в найкоротші терміни повалити уряд Мілошевіча.[135]

Важливою задачею було об'єднання роздроблених сил правої опозиції в Сербії. Держсекретар США Мадлен Олбрайт прямо вимагала від опозиції вуличних демонстрацій для скидання уряду, якщо результати виборів будуть «незадовільними». На зустрічі в Баня-Луці весною 2000 р. Олбрайт виразила розчарування провалом минулих спроб повалити югославський уряд - вона сподівалася, що «санкції вимусять людей звинувачувати Мілошевіча в їх стражданнях». Але тоді люди до цього ще не «дозріли». [173]

На початку серпня 2000 р. США відкрили в Будапешті спеціальне бюро для допомоги опозиційним партіям Югославії. Серед його співробітників були принаймні 30 фахівців по психологічній війні, багато хто з них брав участь раніше в такого роду операціях під час війни НАТО проти Югославії. [135]

За допомогою британських спецслужб була створена організація «Новий Сербський Форум». Через нього влаштовувалися регулярні поїздки сербських фахівців і учених до Угорщини для бесід із західними експертами. Метою цих зустрічей було розробити план «суспільства після-Мілошевіча». Форум випускав звіти по підготовці «плану дій» майбутнього прозахідного уряду – перш за все, «реінтеграції Югославії в європейську сім'ю» і приватизацію. [78, с.74]

Американські і західноєвропейські гроші прямували в праві опозиційні партії і ЗМІ через такі організації, як Інститут відкритого суспільства Дж. Сороса і Національну фундацію підтримки демократії (США). Гроші із США поступали сербській опозиції і через SEED (Support for East European Democracy – «Підтримка Демократії в Східній Європі»). Витрати SEED - частина бюджету Держдепартаменту США. Всього до Сербії поступило через SEED 15,3 млн. доларів в 1998 р., 24,3 млн. в 1999 р. і, нарешті, 55 млн. доларів в 2000 р. Для їх розподілу використовувалися, зокрема, канали організації Балканська Ініціатива при Американському Інституті Миру.[115]

Національна демократична організація (NDI) – ще одна з безлічі напівприватних організацій, які ведуть активну діяльність в Східній Європі. NDI відкрила відділення в Белграді в 1997 р. і до 1999 р. вже навчила понад 900 лідерів і активістів правих партій «передвиборної стратегії і умінню привертати широку увагу». До підготовки перевороту також була привернута інша «суспільна організація» — Міжнародний республіканський інститут (IRI). Якщо NDI робила ставку на роботу з опозиційними партіями, то IRI був зайнятий студентським рухом «Відсіч», яке поставило «гарматне м'ясо» для акцій в Белграді. [109]

Назва організації Студентський рух «Відсіч» давав зрозуміти, що йдеться про молодих, рішучих і прогресивних людей. Мета його – скидання режиму Мілошевіча, метод боротьби – ненасильницький.

Вже на початку листопаду 1998 р. була почата серія вуличних акцій і уявлень, наступна наперед продуманій стратегії ненасильницьких методів боротьби. Концепція її була заснована на гуморі, осміянні і критиці режиму і окремих його представників, з тим щоб в жартівливій формі пояснювати ситуацію в країні і привертати симпатії громадян. Опозиційні газети зображали кулак і девіз: «Гризи систему, так є здоровою Відсіч». Комітети «Відсічі» були організовані в Бєлградському університеті, де добилися зсуву декана філологічного факультету, призначеного, за діючому тоді регламентом, ректором. Проте після 24 березня 1999 р. «Відсіч» виявилася на межі провалу через початок натівських бомбардувань Сербії, йому на якийсь час довелося піти в тінь. [136]

«Відсіч» стала вузловою структурою, через яку західні спецслужби вели роботу з правими організаціями. Під впливом американських інструкторів, діючих через «Відсіч», лідери опозиції підписали угоду про співпрацю і в січні 2000 р. сформували Демократичну опозицію Сербії (ДОС). В той момент коаліція ДОС налічувала 19 партій і вийшла на вибори з єдиним кандидатом, Коштуніцею.

Йшла політика випереджувального звинувачення. Так ще до виборів офіційні особи Заходу звинувачували югославський уряд у фальсифікації виборів. Вже в день виборів, до всякого підрахунку голосів, Демократична опозиція Сербії (ДОС) оголосила про перемогу свого кандидата. Ніяких підстав для цього не було. Опозиція і не збиралася визнавати вибори, якими б ні були їх результати.[116]

Понад 200 міжнародних спостерігачів перевіряли хід виборів, включаючи підрахунок голосів і уточнення результатів. Один із спостерігачів, грецький міністр закордонних справ Карлос Папоуліс, зробив