2.1. Історія державотворення на території Сербії і Чорногорії

Для кращого розуміння проблеми державотворення на території Сербії і Чорногрії, слід заглянути в пердісторію формування на цих землях державних відносин. Ще в VI —VII ст. н. е. їх завоювали слов'янські племена. Протягом VII — XIII ст. існували невеликі держави. В XI ст. територія ввійшла до складу Візантійської імперії. Королівство Сербія утворилося 1217 р. Османська імперія своє панування над регіоном встановила протягом XIV —XVI ст. У 1389 р. серби та боснійці на Косовому полі зазнали поразки від османів і відтоді втратили незалежність. Словенці й хорвати потрапили під владу Габсбурґів. У 1459 р. Сербію повністю поглинула Османська імперія. Чорногорію заселили слов'яни в VII ст. н. є. До XI ст. називалася Дукля, потім — Зета. Своя назва (Чорна Гора) країна, ймовірно, отримала від густих "чорних лісів", які в середні століття оточували гору Ловчен і інші альпійські області "старої Чорногорії". Назва Чорногорія прижилася з XV ст. В 1042 р. Дукля отримала велику перемогу над візантійською армією у міста Бар. Завдяки цій перемозі, Дукля першою з балканських держав отримала суверенітет і незалежність від Візантії. Приблизно з того часу країна стала називатися Зета (від слов. "жнець") [15, с.231].

В 1077 р. Папа Римський Григорій VII визнав державу Дукля та надав титул rex Dioclea (король Дуклі) її першому правителю князю Міхайлу з династії Воїславовичів. Згодом державу називають Зета. Князь Бодін (1083-1101) продовжив боротьбу з владицтвом Візантії на Балканах, і за роки його правління територія і вплив Зети розповсюдилися на сусідні Раську, Боснію і Болгарію. У 1185 р. Зету приєднано до Сербії. І тільки у 1326 р. відновлено незалежністі Зети.

Від кінця XII ст. Чорногорія була у складі сербської держави Неманичів. Була незалежною з 1371 р., вела війни проти Венеції й Туреччини. У 1499 р. увійшла до складу Османської імперії.

При підтримці сина Івана Црноєвіча – Джураджа, в Цетіне почав роботу перший в південнослов'янських землях друкарський будинок. В 1493 р. в світло було випущено п'ять церковних книг, надрукованих на кирилиці [194, с.50].

Після недовгого царювання Джураджа країна потрапила під владу турецького ханства (1496 рік). З 1513 р. Чорногорія виділяється в особливу адміністративно-територіальну одиницю у складі імперії Османа, з високим ступенем автономії, маючи свій уряд, судові органи і постійну армію. Тільки по закінченню Кандійськой війни (1645-1669 рр.) територія навкруги гір Ловчен знов знайшла повну незалежність.

В 1697 р. чорногорський збір вибрав владикою Данила I – першого правителя династії Петровічей. Даніло почав організовану боротьбу за політичне і релігійне об'єднання країни, що підривається міжклановими конфліктами і що проводиться турками на межах країни ісламізацією населення. 1712 р. ознаменувався однією з найбільших перемог армії Чорногорії над боснійським візирем Ахмедом-пашею в битві у Царева Лазу. Стала фактично незалежною 1796 р., а спадковим князівством — 1852 р. Міжнародне визнання здобула 1878 р. У Західній Європі вживається італійська назва країни — Монтенеіро У 1804-1813 рр. і 1815 р. серби повставали проти османського панування. Спираючись па допомогу Росії, Сербія 1833 р. домоглася внутрішньої автономії. Після російсько-турецької війки 1877-1878 рр. Сербія та Чорногорія одержали повну незалежність, що було зафіксовано в рішеннях Берлінської конференції 1878 р. Із 1882 р. Сербія — королівство. Під час Балканських війн 1912-1913 рр. Балкани повністю звільнилися від турецького панування. Сербія анексувала Стару Сербію та Македонію. У роки Першої світової війни Сербію окупували австро-угорські війська. В першій Світовій війні Чорногорія воювала на стороні Антанти разом з Сербією. Після поразки сербської армії Чорногорія капітулювала, а король Никола 6 січня 1916 р. покинув країну. Після закінчення війни серби підняли питання про об'єднання двох держав. 26 листопаду 1918 р. Велика народна скупщина Чорногорії ухвалила рішення про позбавлення влади короля Николи і династію в цілому. Втеча монарха і той факт, що син Николи, король Мірко, став тимчасовим маріонетковим правителем окупованого королівства скинули в очах власного народу і своїх союзників династію Негошів-Петровичів. Королю і членам його сім'ї був заборонений в'їзд на територію країни. Вперше за багатовікову історію ім'я Чорногорії зникло з політичної карти Європи, країна стала частиною Королівства сербів, хорватів і словенських (з середини 20-х років - Королівства Югославії) [189, с.115].

У 1918 р. після зречення Ніколи І (3 жовтня) парламент Чорногорії проголосував (26 листопада) за вступ країни до новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців (під владою королів Сербії).

1 грудня 1918 р. було утворено Королівство сербів, хорватів і словенців. До нього ввійшли Сербія, Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Чорногорія, Далмація, Воєводина. Утворення королівства стало можливим після розпаду 31 жовтня 1918 р. Австро-Угорської монархії, що зазнала поразки в Першій світовій війні. Першим монархом уважається Петара (Петра) І Карагеоргієвича. 16 серпня 1921 р. трон перейшов до його сина Александра, який протягом 1918—1921 рр. був регентом. Суперечки між складовими частинами королівства спалахнули негайно [197, с.113].

Помер останній король Чорногорії 16 лютого 1921 р. в місті Антіб на півдні Франції. Похований в російській церкві італійського міста Сан-Ремо.

Протягом 1921-1926 рр. прем'єр-міністром Сербії був Микола Пашич, який умів порозумітися з усіма. Після смерті прем'єра 8 квітня 1926 р. у країні настав хаос. Це спричинило встановлення у країні