В рамках офіційного візиту в СіЧ 24 січня Тарасюк відвідав Автономний край Косово і Метохия, де провів офіційну зустріч з розділом місії ООН в Косово (МООНК) Сореном Ессен-Петерсеном. В ході зустрічі обговорювалася політична і економічна ситуація в краю, а також можливі шляхи рішення питання майбутнього статусу Косово. [102, с.49]

Знаходячись в Автономному краю Косово і Метохия, міністр закордонних справ також зустрівся з особовим складом українського миротворчого контингенту.

Наступного дня Тарасюк зустрівся з президентом Сербії і Чорногорії Светозаром Маровічем, президентом Республіки Сербія Борисом Тадічем, прем'єр-міністром Республіки Сербія Воїславом Коштуніцею і провів переговори з міністром закордонних справ Сербії і Чорногорії Вуком Драшковічем.

Проблему вирішення питання Косово Україна активно підтримувала у Європі і тому 18 березня 2006 р. у Відні відбулася зустріч міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка зі Спеціальним посланником Генерального секретаря ООН з питань визначення статусу Автономного краю Косово і Метохія Сербія і Чорногорія) Мартті Ойвою Калеві Ахтісаарі. [154]

У ході бесіди сторони обговорили хід переговорного процесу щодо визначення статусу Автономного краю Косово і Метохія (Сербія і Чорногорія), ситуації в Автономному краї після виборів нового президента та зміни керівництва уряду і парламенту краю, а також їхній вплив на ситуацію у регіоні Західних Балкан.

Глава зовнішньополітичного відомства України наголосив, що переговорний процес має бути спрямований на пошук взаємоприйнятного компромісного рішення.

Б.Тарасюк підтвердив, що Україна підтримує таке рішення щодо статусу Косово і Метохії, яке сприятиме зміцненню стабільності та безпеки у регіоні та у Європі в цілому. [126]

Україна підтвердила необхідність зближення територіальної цілісності Сербії і Чорногорії і виступила за продовження політичного діалогу між Бєлградом і Пріштіною. Міністр закордонних України Борис Тарасюк висловив задоволення початком продуктивного діалогу мїж двома країнами після того, як Україна та Сербія і Чорногорія змінили орієнтири в напрямку європейської інтеграції після зміни влади в обох державах. Під час візиту Україна і Сербія і Чорногорія підписали угоду про співпрацю у питаннях європейської і євроатлантичної інтеграції.

У доповіді Балканської комісії з питань колишньої Югославії є висновок, що саме перспектива прийняття, поміж інших держав, Сербії і Чорногорії до ЄС зробить більш гарантованими мир і демократію в регіоні. Директор Центру європейських і міжнародних досліджень Григорій Немиря сказав в інтерв'ю ВВС, що сьогодні країни Західних Балкан мають більше правових підстав говорити про членство згідно з угодами про стабілізацію і асоціацію для Балкан. Проте після референдумів у Франції і Нідерландів щодо Конституції ЄС чимало скептиків твердять, що шанси як України, так і Сербії і Чорногорії стати в майбутньому членами ЄС зменшилися. [126]

"У нас спільний шлях – це інтеграція до ЄС і НАТО. І немає жодних причин для паніки чи депресії у зв'язку з тим, що під час референдумів у Франції і Нідерландах було сказано "Ні" європейській конституції. Це не було "Ні" основам ЄС. Це були закиди у зв'язку з деякою забюрократизованістю роботи апарату в Брюсселі. Ні Україна, ні Сербія і Чорногорія не мають підстав уповільнювати роботу над прискоренням соціальних і економічних реформ у процесі пристосування до стандартів ЄС", – сказав Григорій Немиря. [170]

Під час переговорів 18 березня було домовлено про ухвалення документу про вільну торгівлю між Україною та Сербією і Чорногорією на найближчому засідання міжурядової комісії. Однак практика показує, що більшість відповідних угод, укладених Україною, практично не діють.

Таким чином, Сербія і Чорногорія уклала угоди про вільну торгівлю з сусідніми країнами, що розглядають як крок у напрямку до євроінтеграції. Такі основні прерогативи зовнішньої політики нової демократичної держави, яка навіть після результатів референдуму ні на крок не задумувалась про свою інтеграцію у світове співтовариство. Навпаки, це посилило двосторонню, але принципово відмінну, позицію уже різних держав, які мають після довгих років спочатку соціалістичного, а потім кровопролитного воєнного періоду, один намір отримати справжній статус економічно і політично конкурентно здатної світової держави. Та на цьому питання врегулювання зовнішніх, як і внутрішніх проблем не припиняється.

***

Отже, війни на Балканах супроводжувалися масовими етнічними чищеннями. Західні ЗМІ і політики, всупереч очевидним фактам, всі гріхи приписував одним лише сербам і звинувачували СРЮ у підтримці сербських рухів в БіГ і Хорватії, підтримуючи в той же час їх супротивників. Постачання зброї на територію всій колишній СФРЮ були заборонені міжнародним співтовариством ще 1 липня 1991 р., але дотримувалася ця заборона фактично лише відносно СРЮ.

Режиму санкцій привів до того, що рівень життя в СРЮ впав в десятки разів. Держава повинна знаходити засоби для змісту, хай мізерного, 600 із зайвим тис. біженців всіх національностей, які знайшли захист на території Югославії. Слід сказати, що саме СРЮ була єдиною республікою, яка приймала біженців без обмеження національності.

Висновок

Таким чином, внутрішня і зовнішня політика Сербії і Чорногорії базувалась на основі виходу з системної кризи самого державотворчого процесу, так із позицій невизначеності у векторах зовнішньої політики, особливо негативну, на нашу думку – деструктивну роль, була надмірна увага і вплив міжнародних організацій.

Загалом ж за показниками 2005 р. СіЧ змогли вийти з нульової позначки ВВП і перейшовши до демократичного методу управління державою, поступово налагодили всі сфери внутрішнього життя держави. Отримавши, нарешті, доступ до економічних структур європейського ринку, держава поступово інтегрується у світове співтовариство, пройшовши