Становище в регіоні Південно-східної Європи, в даний час визначається в першу чергу наступними обставинами:

- в усіх державах регіону існують вибрані демократичним шляхом уряду.

- всі держави без виключення визначають як свою стратегічну мету включення в європейські інтеграційні течії і вступ до Європейського союзу.

- всі країни регіону є або членами НАТО, або незабаром розраховують бути прийнятими (Румунія, Болгарія), або є членами програми "Партнерство ради світу", за винятком СіЧ і Боснії і Герцеговини.

Держави, створені на території колишньої Югославії, зіткнулися і з прямими наслідками розпаду цієї країни і воєн, які велися в останньому десятилітті XX ст.

НАТО ООН і Європейський Союз взяли на себе головною дійовою роль у вирішенні не тільки зовнішніх, а й внутрішній політичних питань, що гальмувало суверенний самостійний розвиток самої Сербії і Чорногорії.

У рамках Пакту стабільності для Південно-Східної Європи вже підписана низка двосторонніх регіональних угод. Водночас у регіоні ліквідовані торговельні бар'єри, головним чином уздовж адміністративно-територіальної межі між Сербією і Чорногорією.

Із розлученням Сербії та Чорногорії остаточно оформився розпад Югославії на шість незалежних країн, які колись входили до складу цієї балканської держави. Коли на початку 90-х рр. відокремилися Словенія та Хорватія, а потім Боснія і Герцеговина та Македонія, Чорногорія вирішила залишитися в союзі із Сербією. Та цей союз найбільшої та найменшої республік колишньої Югославії протягом всього час існування був слабким і називався справжньою державою лише з натяжкою. Невдоволення чорногорців політикою Белграда зростало дедалі більше. На їхню думку, Чорногорія незаслужено потерпала від санкцій, накладених на Белград через діяльність С.Мілошевича. Сам Джуканович був свого часу одним із соратників Мілошевича, однак, посварившись із ним наприкінці 90-х рр., поступово прийшов до обстоювання ідеї незалежності Чорногорії. Сьогодні Джуканович та його прихильники сподіваються, що незалежність Чорногорії дозволить пришвидшити рух країни до об’єднаної Європи. Однак керівництву держави доведеться розв’язати цілу низку проблем, передовсім оживити надзвичайно слабку економіку та запобігти сепаратизмові з боку албанців, які населяють прикордонні з Косово регіони Чорногорії.

Для Сербії ж відокремлення донедавна союзної республіки означає величезні проблеми не тільки психологічного, а й економічного та геостратегічного характеру. Попри те, що частка Подгориці в економіці спільної держави складала всього 5 відсотків, Чорногорія давала Белграду вихід до моря. Тепер же Сербія опинилася не просто географічно замкнутою, перед нею постає ще й завдання не допустити політичного ігнорування з боку Європейського Союзу.

"Сербія і Чорногорія виступає за максимальний компроміс. Він полягає у формулі – більше, ніж автономія; менше, ніж незалежність".

Така сама ситуація з вирішення косовский конфлікту – складової частина серії балканських конфліктів, пов'язаних з розпадом Югославії на самостійні держави, правонаступницею якої назвала себе СРЮ (федерацію Сербії і Чорногорії). По суті, це внутрішній конфлікт між центральною владою СРЮ і озброєними сепаратистами провінції Косово і Метохія. У основі конфлікту лежить протистояння двох етнічних груп, сербів, складових основне населення СРЮ, і албанців, складових більшість населення провінції і що користуються підтримкою ззовні. Мета керівництва СРЮ, підтримуваного більшістю сербського населення, – збереження територіальної цілісності держави. Мета албанських сепаратистів – здійснення прав на самовизначення з подальшим вірогідним приєднанням до Албанії.

У основі Югославської кризи лежав конфлікт, головна причина якого – суперечність між зростанням національної самосвідомості, з одного боку (албанською в даному випадку), і бажанням зберегти територіальну цілісність, з іншого боку (сербів). Косовский конфлікт подібний до сотні таких же, але відрізняється особливою опуклістю проблеми через конкретні історичні особливості: Косово для сербів те ж, що Куликове поле для росіян. Але все таки немає сенсу в історичному виправданні претензій на ту або іншу землю – її долю повинні вирішувати люди, що живуть на ній.

Список умовних позначень

СФРЮ –

СРЮ – Союзна республіка Югославія

КСФРЮ – Колишня Соціалістична Федеративна Республіка Югославія

СКЮ – Союз комуністів Югославії

СПС – Соціалістична партія Сербії

НВАЮ – народно визвольна армія Югославії

ФНРЮ – Федеративна Народна Республіка Югославія

ООН – Організація Об’єднаних Націй

СРП – Сербська Радикальна Партія

СДО – Сербський рух оновлення

ДОС – Демократична опозиція ербії

ДП – Демократична Партія

ДПС – Демократична партія Сербії

ЦСС – Цивільний Союз Сербії

СД – Содіал-демократи

ХДПС – Христ-Дем Партія Сербії

СУВ – Союз Угорців Воєводини

ЛСДВ – Ліга соціал-демократів Воєволини

ДЦ – Демократичний Центр

СДУ – Соціал-демократична унія

КВ – Коаліція Воєводини

НАТО – Північно-атлантичний військовий альянс

ПСЄ – Партія сербської Єдності

ПСП – Партія Сербського прогресу

ДСПЧ – Дем партія соціалістів Чорногорії

СНП – Соціалістична народна партія

НПЧ – Народна партія Чорногрії

НПЧ – Народна партія Чорногрії

СеНП – Сербська народна партія

ЛСЧ – Ліберальний союз Чорногрії

ДЛК – Демократична ліга Косова

КПЮ – Комуністина партія Югославії

В.о. – виконувач обовязків

МВФ – Міжнародний Валютний Фонд

Навстар — глобальна космічна радіонавігаційна система

УСА – угода про співробітництво і асоціацію (Пакет норм ЄС з урегулювання відносин на Балканах)

МТБЮ – Міжнародним трибуналом по колишній Югославії.

Бл. – близько

Список використаних джерел і літератури

Джерела:

Документи

Резолюція Ради Безпеки 807 (1993) від 19 лютого 1993 року

Резолюція Ради Безпеки ООН 843 (1993) від 18 червня 1993 року www.un.org./russian/documen/screso/res1993

Резолюція Ради Безпеки ООН 855 (1993) від 9 серпня 1993 року www.un.org./russian/documen/screso/res1993

Резолюція Ради Безпеки ООН 857 (1993) від 20 серпня 1993 року www.un.org./russian/documen/screso/res1993

Резолюція Ради Безпеки ООН 877 (1993) від 21 жовтня 1993 року www.un.org./russian/documen/screso/res1993

Резолюція Ради Безпеки ООН 988 (1995), від 21 квітня 1995 року www.un.org./russian/documen/screso/res1995

Резолюція Ради Безпеки ООН 5/2005/635 від 7 жовтня 2005 р. www.un.org./russian/documen/screso/res2005

Резолюція Ради Безпеки ООН 8/2005/708 від 10 листопада 2005 р. www.un.org./russian/documen/screso/res2005

Резолюція Ради Безпеки ОС!I 8/2005/635 від 7 жовтня 2005