соціальна структура Китаю перетерпіла певну еволюцію. Після монгольського завоювання традиційна структура китайського суспільства зазнала певних змін. На чолі соціальної ієрархії стали монголи, які започаткували нову династію китайських імператорів Юань. Панування монголів з одного боку поглибило процес феодалізації і закріпачення селян, а з іншого призвело врешті-решт до їх асиміляції в китайському суспільстві. Їх незначна кількість врешті-решт призвела до відновлення китайських представників на імператорському троні в особі династії Мін. але соціальна структура Китаю за деякими незначними змінами залишилася традиційною.
Розділ ІІІ.
Вплив монгольського завоювання на економіку Китаю.
Відразу після завоювання Китаю монголами села і міста країни зазнали неможливого пограбування. Монголи спустошили китайські поля і частково перетворили їх на пасовища. Подальші завоювання вимагали необхідних коштів, а тому на китайський народ були накладені тяжкі данини і побори. Реквізовувалися необхідні майно і худоба.
Важкий тягар відчули на собі й міщани. Міські цехи-хани й гільдії мали сплачувати у скарбницю величезні суми як податок, який вони ж самі розподіляли між окремими місьниками і купцями. Значна кількість продуктів ремесла доставалась монгольській державі безплатно, як свого роду реквізиція. [8, Х. 327].
Така політика визиску продовжувалася приблизно до кінця ХІІІ ст., тобто до закінчення періоду масштабних завоювань, зокрема завоювання всього Китаю. Завдяки включення в систему монгольських держав Китай зміг знову, навіть у більшій мірі, між це було при колишніх «набонантських» династіях Тан і Сун, взяти участь у міжнародній торгівлі. В Китай дедалі частіше з’являлися іранські, арабські, середньоазіатські і індійські купці. Китайський шовк, фарфор, залізо і мідь, за словами венеціанського мандрівника Марко Поло, який побував у Китаї за Хублая, вивозилися у всі кінці світу. Про те економічними вигодами користувалась в основному монгольська знать, а також тюркські і іранські феодали та купці, що їх залучала нова династія [12, Х. 50].
Загалом початкові результати монгольських завоювань виявилися катастрофічними для економіки Китаю. Особливо постраждав північ країни де кількість населення скоротилася в десятеро, а з тих хто залишився монголи перетворили половину на рабів. Регрес переживала і економіка в країні, з’явилися великі рабовласницькі, тваринницькі господарства, розвинулася работоргівля. Та як заявив радник монгольського імператора Кидань Елюй Чуцай «хоч ми й завоювали імперію сидячи на конях, але керувати нею сидячи на конях неможливо» [1, с. 213]. Перед монголами стала проблема необхідності відродження зруйнованого господарства в «Піднебесній».
Степові радикали на чолі з ханом Беде радили кагану вирізати всіх «ханців», перетворивши їх землі на безкарні пасовиська.
Від геноциду китайців врятував Елюй Чуцай. Він показав монгольському імператору підрахунки: яку кількість податків можна зібрати з осілих китайців за умови їхнього збереження. Аргументи були перспективними й почалася розбудова строкатої монголо-китайської імперії Юань (1279 – 1368р.р.) столицею якої стало місто Даду (Ханбалик, сучасний Пекін).
Монгольська династія продовжуючи політику визиску китайських земель поступово його в формувала. Створена чітка податкова система, яка формувалася на основі адміністративного поділу окремих поселень на 80-100 домогосподарств. В 1381 році був проведений повний перепис населення, а в 1387 році повний перемір землі і складено карти всіх земельних ділянок країни. Сільські старости змушені були доповідати про всі займи які могли статися чи ставалися. А кожні десять років карти переглядалися. Оподаткування ґрунтувалося на системі двох податків: літнього та осіннього, які сплачувалися натурою. Трудова повинність накладалася на всіх не чиновників [8, Х. 327].
В ХІV ст. відбулися значні зрушення в розвитку промисловості. Найбільшого поширення набули такі галузі виробництва такі як вироблення шовкових і бавовняних тканин, виробництво писального паперу, скла, фарфору, лаку, плавлення і обробка металів, різного роду гірнича промисловість (видобування золота, міді, срібла, залізної руди, солі тощо). Великого розмаху набула будівельна промисловість. [6, с. 216].
У Пекіні, Нанкіні та інших містах було збудовано безліч палаців, храмів, декоративних башт, мостів, арок, різноманітних фортечних споруд.
В основному промисловість за Юанів та Нінів залишилася в ХІV ст. ремісничою. Існували організації ремісників – хани, які мали ознаки цехів. Особливо це проявилося в другій половині ХІV ст., коли з’явилися письмові статути, риси самоврядування, виділилась верхівка в ханах.
Пам’ятні успіхи були в кораблебудуванні. Заморські експедиції Юані вимагали великої кількості кораблів. Тому в ХІV ст. з’явилася спеціалізація з кораблебудування.
В деяких галузях промисловості в другій половині ХІV ст., тобто за Мінів, переважно в обробленні були вже великі майстерні мануфактурного типу. Існувало багато державних мануфактур і зокрема, виробництво фарфору, де використовували працю рабів та селян кріпаків. Примусова праця цілком домінувала в гірничо-видобувній промисловості. [8, Х. 327-328].
Проводячи політику мінімального втручання держави в економіку призвела до кризи. Без централізованого управління швидко занепала іригація, пересохли зрошувальні ділянки, процвітало рабство, яке стало спадковим. Над селянами чинили самоправство монголи та чиновники – самоужень, «за їхнім бажанням їм доставляли одяг і їжу, за їхнім наказом приводили молодих хлопців і дівчат» [1, с. 136].
На середину ХІV ст. Юанську економіку охопила криза. Вона обумовлювалася ще й фінансовою. Монголи запозичили у сунів ідею паперових грошей, але прагнули збагатитись друкуючи чим раз більше. Це призвело до здеревіння грошей у 25 разів.
Спроба нормалізувати становище відбулася в середині ХІV ст., коли монголи в 1351 році загнали 150 тис. китайців на реставрацію дамб на Хуанхе. Це призвело до повстання, яке в 1368 році призвело до реставрації китайців на імператорському престолі [8, Х. 328].
Отже на початку свого правління монгольські завойовники проводили політику безпосереднього визиску в економічному відношенні Китаю. Ця