з дисципліни “Історія середніх віків”

на тему: “Трансільванія”

ВСТУП

Трансільванія (Siebenburgen, Семигород, угорські Эрделі), південно-східна частина Угорщини, що примикає до Румунії і Буковини.

Трансільванія (Семигород) — історична область у Східних Карпатах; з XI ст. належала угорським королям. Після розгрому угорських рицарів турецькою армією під Могачем (1526) і втрати Угорщиною незалежності Трансільванія як васальне князівство з 1541 р. перебувала під сюзеренітетом турецького султана. За рішенням Карловицького конгресу 1698—1699 рр. була передана Габсбургам. Тепер — автономна область на півночі Румунії. Цифра заокруглена: Боплан, очевидно, має на увазі вступ на польський престол династії Ваза, до якої належав Як Казимир. Його батько Сигізмунд III Ваза був обраний королем Речі Посполитої у 1587 р.

57250 кв. км., 2456 тисяч жителів; хвилясте плато, оточене з усіх боків горами, на південно-заході Гаіто (1046 м.), на півночі Трансільванські рудні гори (1636 м.), на сході Карпати, на півдні Трансільванські Альпи. Ріки Алута, Бузео (притока Дунаю), Бистриця, Марош, Самош; клімат помірний і вологий. Населення: румуни (57%), мадяри (33%), німці (9%), віросповідання - православні (30%), уніати (28%), протестанти (24%), католики (13%), євреї (2%). Землеробство, скотарство, лісівництво, горне діло. Обробляють маїс, пшеницю, овес, тютюн, виноград; добувають золото, срібло, залізо, свинець, мідь, торф, лігніт, каменую сіль. Обробна промисловість (шкіри, вовна). Університет у Клаузенбурзі, 29 гімназій. Трансільванія поділяється на 15 комітатів. Головне місто Германштадт. У римську епоху Трансільванія входила до складу Дакії. У 1004 р. завойована угорським королем Стефаном св. У XII в. з'явилися переселенці із Саксонії і заснували 7 міст (звідси назва країни). У 1526 Перелоги заснував самостійне князівство. За ним володіли Трансільванією князі Баторій, Бетлен-Габор і Ракоци, які боролися з Австрією. У 1686 визнала сюзеренну владу Австрії, У 1697 приєднана до Угорщини. З 1849 коронна земля Австрії, з 1867 з'єднана з Угорщиною, сейм знищений, з тих пір Трансільванія піддавалася сильної мадяризації.

Трансільванія

Трансільванія (Transilvania), історична область на півночі Румунії. Найдавніші сліди перебування людини на території Трансільванії відносяться до палеоліту. З 2-ї половини 1-го тис. до н.е. тут жили фракійські племена гето-даків, що у 4-2 столітті до нашої ери поєднувалися в племінні союзи. У 3 столітті до н.е. на територію Трансільванії проникнули кельти.

У 1 столітті до н.е. сформувалася дакійська ранньорабовласницька держава з центром у Трансільванії. З початку 2 ст. н.е. до 271 року територія Трансільванії підкорювалася римлянам, входила до складу римської провінції Дакія.

У 3-6 століттях через Трансільванію пройшли племена готів, гунів, гепідів, аварів. У 6-7 столітті на території Трансільванії оселилися слов'яни, наприкінці 9 ст. (за свідченням джерел) локалізувалося романізоване населення - влахи (волохи). У 10 столітті тут осіла частина угорських племен.

У 11-12 столітті Трансільванія перейшла під влади королів Угорщини, що оселили тут пізніше венгрів-секіїв (секлерів) і саксів; у Трансільванії почався процес феодалізації. У 1241 році територія Трансільванії піддалася навалі монголо-татар.

У 12 - початку 16 ст. у влади стояли воєводи (зазвичай - угорські магнати). До середини 13 століття у Трансільванії виникають міста, у 14 ст. з'являються цехові організації ремісників. 15-16 століття відзначені антифеодальними виступами селян (Селянське повстання 1437-38, повстання Дожі Дьєр-дя 1514 р.).

Селянське повстання 1437-1438 у Трансільванії, почалося навесні 1437 року з відмовлення влашських і угорських селян в умовах масового випуску знецінених грошей платити десятину єпископу й інші феодальні побори повноцінною монетою. Вогнищами повстання стали гора Бобильна [(Бабольна) біля села Олпрет (Альпрет)], район гори Деж (Деш) і район Клужа (Коложвара). Після перемоги, здобутої повсталими в липні 1437 року, феодали змушені були піти на поступки скасувати десятину, скоротити панщину, зменшити грошові платежі, підтвердити право переходу селян після сплати недоїмок. Однак у січні 1438 року селянське повстання було розгромлено феодалами і виступив у їхню підтримку патриціатом саксонських міст.

На повстання в Трансільванії вплинуло гуситський революційний рух (особливо таборити); поширення в районі повстання з'єднань гуситів, військова організація повсталих по таборитському зразку, прагнення ввести спільність майна, організувати суспільне споживання і зрівняльний розподіл.

Таборити, представники революційного антифеодального крила Гуситського революційного руху. До "громади таборської" (звідси назва - таборити) належали різнорідні соціальні елементи - широкі шари селянства, міська біднота, нижче духівництво, ремісники, частина дрібного дворянства. Визначальною в табористві (особливо в перший період руху) була революційна антифеодальна селянсько-плебейська ідеологія, в основі якої лежало хиліастичне навчання про "царство боже на землі" - "царству" загальної рівності і соціальної справедливості.

Таборити заперечували церковні таїнства, пишний католицький культ, а деякі з них - усі християнські святині й обряди. Ліве крило складали пікарти, виступи яких зустрічали опозицію помірних таборитів, що виражали інтереси головним чином заможного селянства і заможних городян. У 1421 році помірні таборити розправилися з вождями (Мартін Гуска й ін.) пікартів. Незважаючи на розбіжності, таборити залишалися основною військовою силою повсталої Чехії. Таборити створили польове військо, що керувалося бойовим статутом Я. Жижки, розробили передову для того часу воєнну тактику, що передбачала маневреність, застосування бойових возів і артилерії. Військо таборитів (яким керував Микулаш з Гускою та Жижкой) розгромило 5 хрестових походів, організованих реакцією проти гуситів. Разом з "сиротами" (так називали себе після смерті Жижки війська, що були