Після створення антитурецької "Священної ліги" (1684 р.) австрійські війська зайняли Буду, у 1687-88 роках опанували східною Угорщиною, Славонією, Банатом, зайняли Белград. Вступ Росії в "Священну лігу" (1686 р.) і її виступ проти Туреччини (Азовські походи 1695-96 роки) полегшили боротьбу Австрії проти Туреччини. 11 вересня 1697 року австрійські війська під командуванням Євгенія Савойського розбили турецьку армію в Зенти. У результаті війни до Австрії відійшли велика частина Угорщини, Трансільванія, Хорватія і майже вся Славонія (див. Карловицький конгрес 1698-99 років).

У 17 столітті Трансільванія була об'єктом боротьби між Габсбурзькою й Османською імперіями, відігравала значну роль у боротьбі Угорського королівства проти Габсбургів. У 1687 році війська Габсбургів окупували територію Трансільванії. На Карловицькому конгресі Габсбурги домоглися міжнародного визнання своєї влади над Трансільванією. Карловицький конгрес 1698-1699 років, міжнародний конгрес, що зібрався в жовтні 1698 року у містечку Карловці в Славонії для укладання миру між державами, що входили в "Священну лігу" (Австрія, Венеція, Польща, Росія), і Османською імперією (Туреччиною). Карловицькому конгресу передував ряд військових поразок Туреччини у війнах із країнами цієї коаліції, у тому числі катастрофічний розгром турецьких військ у 1683 році під Віднем (Австро-турецькі війни 16-18 століть, Польсько-турецькі війни 17 ст.). Серйозні протиріччя між членами "Священної ліги" і особливо їхня протидія посиленню позицій Росії в басейні Чорного моря привели до того, що замість загального договору союзників з Туреччиною 16 січня 1699 року Польща, 26 січня Австрія і Венеція підписали з Туреччиною окремі мирні договори, а Росія 24 січня лише угоду про перемир'я на 2 роки, що було замінено Константинопольським мирним договором 1700 р. Польща одержала частину Правобережної України, що залишалася ще у Туреччини, і Поділля. До Австрії відійшли велика частина території Угорщини, Трансільванія, Хорватія і майже вся Славонія. Венеція одержала Морею, острова Архіпелагу, фортеці в Далмації. За Росією за умовами перемир'я залишився Азов.

Карловицький конгрес юридично оформив нове розміщення сил у Центральній і Східній Європі, обумовлену поразками Туреччини і припиненням її просування на захід.

З 2-ї половини 18 століття у надрах феодалізму в Трансільванії зароджуються капіталістичні відносини. Жорстока феодальна експлуатація викликала Трансільванське селянське повстання 1784-85 років.

Трансільванське селянське повстання 1784-85 років, антифеодальне повстання влашських і угорських селян Трансільванії під керівництвом селян Нижньої Хорії, І. Клошки, Г. Кришана. Його причина - посилення кріпосницького гніта, привід - перепис селян (по указу від 31 січня 1784 року імператора Йосипа II), у зв'язку з яким серед них поширився слух про набір солдатів (граничар) у прикордонну варту і можливе звільнення від фортечної залежності (відповідно до указу 1762 року імператриці Марії Терезії, граничари не несли інших повинностей, крім військової). 31 жовтня 1784 року Кришан зібрав загін селян (близько 600 чоловік) у селі Местякен (комітат Заранд) і призвав їх рушити в Алба-Юлію, щоб одержати зброю і стати граничарами. Спроба адміністрації Заранда схопити Кришана послужила поштовхом до початку повстання. Селяни стали розправлятися з представниками влади, дворянами, розоряти їхні маєтки, церкви. У листопаді комітат Заранд був охоплений повстанням; піднялися селяни комітатів Хунедоара, Арад, підтримані селянами і гірниками інших районів. 21 листопада Кришан від імені Хорії, який очолив повстання, пред'явив дворянам селянські вимоги: ліквідація дворянства, розподіл його земель, рівне оподатковування. За наказом імператора від 23 листопада 1784 року проти повсталих були висунуті регулярні війська, що жорстоко розправилися з повстанцями на початку 1785 року. Після придушення повстання Йосип II змушений був видати в 1785 році акт про скасування особистої фортечної залежності селян (через 5 років акт було анульовано).

Розвиток капіталізму сприяв розгортанню національно визвольного руху в Трансільванії, у тому числі і серед найбільш пригнобленої частини населення - румунів. Під час Революції 1848-49 років в Угорщині селяни Трансільванії захопили частину поміщицьких земель.

У 1854 році Габсбурги підтвердили особисту волю селян (проголошена в 1785 р., потім у 1790 р. скасована), за якими закріпили землі, захоплені ними в ході Революції 1848-49 років. З утворенням у 1867 р. Австро-Угорській монархії Трансільванія була включена до складу Угорського королівства. Наприкінці 60-х рр. у Трансільванії з'явилися перші робочі асоціації. У 1881 році заснована Румунська національна партія Трансільванії, що вимагала автономії Трансільванії в рамках Габсбурзької імперії, національного рівноправності румун й ін.

Під впливом Революції 1905-07 років у Росії пролетаріат Трансільванії розгорнув широку політичну боротьбу (загальний політичний страйк 15 вересня 1905 р. з вимогою введення загального виборчого права). 31 жовтня 1918 року робітники Трансільванії разом з угорськими трудящими брали участь у загальному страйку, що переріс у буржуазно-демократичну революцію, що завершила розпад Австро-Угорщини. Відбулися 18 листопада (1 грудня) 1918 р. у місті Алба-Юлія Народні збори висловилися за об'єднання Трансільванії з Румунією. Трианонським мирним договором 1920 р. Трансільванія була закріплена за Румунією. У 1940 році Північна Трансільванія була приєднана до хортистської Угорщини (Угорські арбітражі 1938 і 1940 років). У жовтні 1944 р. Радянська Армія і румунські війська завершили звільнення Трансільванії від фашистських військ. Паризькі мирні договори 1947 р. відновили румуно-угорську границю, що існувала на 1 січня 1938р.

Паризькі мирні договори 1947 р., підписані в Парижі 10 лютого