Отже, функції тіла, йо-го потреби, навіть його збочення і примхи стають тепер природним центром уваги і предметом невси-пущих турбот. Життя все отут, воно не має вже жод-ної таїни, жодного надзав-дання й жодного мислимо-го продовження за остан-ньою рисою, якщо не вважати безособового продов-ження роду, а смерть не може уявлятися нічим ін-шим, як образливою не-справедливістю й погро-зою, що таїться в пітьмі, про яку краще не пам'ята-ти.

Що ж, таке життя, єдине добро, намагаються, само собою зрозуміло, скрасити й полегшити, об-ставити максимумом зруч-ностей і забезпечити гарантіями політичної і юри-дичної властивості; саме тут таїться розгадка його високої ціни на забезпече-ному Заході. Ця ціна постала перед очима на весь зріст, тільки-но вивітрився у свідомості останній відгомін безсмертя душі. Любити себе і щадити, по-турати собі, як розпещеній дитині, сліпо вірити у свою унікальність і берег-ти цей скарб, як зіницю ока, - де проходить та невловна грань за якою подібне бережіння стає головною метою і єдиним сенсом існування?

Жити легше зручніше й безпроблемніше - ось, чо-му віддаються сьогодні всі помисли й сили. Однак якось зовсім не помічають при цьому, що подібне прагнення плодить не-скінченну множину тур-бот, а сугуба турбота про свою особу парадоксаль-ним чином веде благопо-лучного зовні й доглянуто-го за видимістю індивіда до безкінечної внутрішньої слабості й залежності. Звідси психози і стреси, де-спотична влада реклами й потреба в постійних збуд-никах, звідси індустрія лікарських засобів, легка сугестивність і дитяча довіра до шарлатана та зна-харя, цілителя та екстра-сенса. Не варто також не-хтувати – чого на світі не буває! заступництвом ре-лігії; це називають сьо-годні духовним відроджен-ням. У хід ідуть обряди та дійства, освячення та мо-лебні, і дарма, що відбу-вається публічна профа-нація віри, яка відіграє тут жалюгідну роль магічного талісмана під невдач і лих, втрачаючи навіть віддале-ну подобу самозречення, праці й подвигу.

От побіжний нарис, без якого було не обійтися, нинішнього західного і прозахідного суспільства, найпередовішого на землі, і вірний портрет його типо-вого представника й голо-вного героя моменту, праг-матика й закінченого его-їста, який свої нагальні інтереси ставить над усе, терпить інших лише тому, що без них йому не прожи-ти, примовляє гучні слова, не вникаючи в їх зміст, і тільки заради своєї безпе-ки або вигоди готовий до-кладати якихось зусиль і нести якісь витрати.

І раптом виявляється, що є на світі люди іншого штибу, які наявність і май-бутнє душі вважають за істину не тільки на словах, чим нині нікого не зди-вуєш, а на ділі і всерйоз, і відповідно до цього роз-цінюють тіло не як єдине своє надбання, а як тимча-сове пристановище цієї са-мої душі й навіть певною мірою як в'язницю для неї. В’язень своєю в'язницею не дорожить - тому їм і не шкода тіла. Нерозумно й некорисно для нашого май-бутнього представляти їх дикими звірами або кровожерливими маніяками. Це люди ідеї, і їхня головна ідея попри всю свою про-стоту набагато вища й життєздатніша західного споживання. Праві вони чи ні - мова зараз не про те. А йдеться в нас про те, що нема - нічого дивного або невідповідного, якщо такі люди стануть нехтува-ти особистою безпекою або прагненням до комфорту, що віддадуть перевагу не відносним і в будь-якому разі тимчасовим полегшен-ням буття, а чомусь справді цінному і стійко-му: чомусь від вічності. Вічність, як відомо, завойовується благочестям і жертвою, - вони не вага-тимуться коли дійде до то-го зруйнувати в ім'я ідеї власне тіло, цю. у їхньому розумінні, темницю, й радісно випустити душу на волю, у кращий світ, в який вони, на відміну від нас, розважливих і боягуз-ливих себелюбів, вірять щиро і твердо.

Конфузно для слуху звучить обурений лемент про збоченість таких лю-дей, ще конфузніше спроби пояснити їхню жер-товність жалюгідною мер-кантильністю або гіпно-тичною залежністю. А най-більш образливо полягає в тому, що ці зойки перше за всіх і голосніше за всіх ви-пускають ті, хто іменує се-бе християнами. Неначе Христос не говорив про те, що Царство Боже - не від світу цього. Неначе по існувало у християнстві подвижників, які відмовлялися від земних благ і умертвляли свою плоть, не було мучеників, які з упо-ванням і почуттям радісно-го звільнення йшли на ба-гаття і хрест.

Одне це непорозуміння ясно показує, які ми сьо-годні бутафорські христия-ни, як витіснилася й підмі-нилася в нас віра вертким угодовством й обачним пристосовництвом. Однак же, можуть мені заперечи-ти, ці подвижники і муче-ники, ці тверді віруючі не були терористами і, крім себе, не вбивали й не замірялися вбити нікого іншого. А чи так насправ-ді? А незліченні пересліду-вання єретиків, релігійні війни й усі Варфоломіїв-ські ночі нашої рідної хри-стиянської цивілізації? А ненависть, дії інших релігій і вір? А духовенство, яке іменем Отця і Сина благо-словляло зброю на взаємне побиття мільйонів?

Але нехай скажуть, що це історично обумовлені "втрати виробництва", ре-зультат нерозумної старан-ності й нездатності пра-вильно тлумачити Заповіді Господні. Будь ласка, па-нове святенники, що спо-руджують храми і служать показні й безсильні мо-лебні за мир між народа-ми,