Зміст:

I. Зовнішня політика післявоєнної Японії

1) Зовнішньоекономічні зв'язки

2) Японо-американські відносини

3) Японо-азіатські відносини

4) Російсько-японські відносини

Проблема "північних територій" в російсько-японських відносинах

II. Список використаної літератури

Зовнішня політика післявоєнної Японії

Характерною межею зовнішньої політики Японії, що не має засобів військово-політичної дії на розвиток міжнародних процесів, є її гнучкість і витонченість. Перш за все, слід зазначити наявність двох паралельних зовнішньополітичних ліній, що пересічних або розходяться залежно від кон'юнктури.

Зовнішньоекономічні зв'язки

Японія вступила в МВФ в 1952 р. У той період стеля, визначувана платіжним балансом країни, була низьким, так що Японія двічі (у 1953 р. і 1957 р.) вдавалася до свого права запозичення (для підтримки платіжного балансу) і двічі (у 1962 р. і 1964 р.) укладала з МВФ угоди про кредити "stand-by". В процесі переговорів для досягнення з МВФ угод (про заходи економічної політики), супроводжуючих надання кредиту, між сторонами відбувалися жорсткі дискусії, але досягнуті угоди Японія дотримувала неухильно.

Також в 1952 р. Японія вступила у Всесвітній банк. Перший час зважаючи на низьке кредитного рейтингу Японії Всесвітній банк вельми пасивно відносився до надання Японії позик. У 1958 р. це відношення змінило на позитивне, і в першій половині 1960-х років Японія разом з Індією була найкрупнішим позичальником Всесвітнього банку. Дискусії щодо умов кредитування, так само як і на переговорах з МВФ, були вельми жорсткими. Проте узгоджені умови виконувалися бездоганно, і були навіть випадки, коли Японія готова достроково погасити деякі позики, але натрапляла на незгоду Всесвітнього банку. Таким чином, післявоєнна Японія вибрала як своя стратегічна лінія співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями і всіляко укріплювала міжнародну довіру до себе.

Японія дуже сильно залежить від зовнішньої торгівлі. Вся сировина, яка переробляє її промисловість, майже все паливо, споживане в Японії, поступає з-за кордону. Але крім того, Японія ввозить і частину необхідного для неї продовольства. Щоб заплатити за все це, треба багато вивозити. А вивозить Японія не так вже багато, як це прийнято вважати, - тільки 13% валового національного продукту. Якщо за основними економічними показниками Японія займає 2-е місце в капіталістичному світі, то по величині експорту - тільки 3-е. На її частку припадає 18% промислової продукції розвинених капіталістичних країн, але лише 13% їх сукупного експорту.

В результаті особливих відносин, які склалися під час американської окупації, США стали головним торговим партнером Японії: на США падає 25-30% її зовнішньої торгівлі. Тепер, коли США прагнуть скоротити ввезення японських товарів і змінити торговий баланс в свою користь, Японія намагається перебудувати напрями зовнішньої торгівлі. Зокрема, велику цікавість вона виявляє до російського ринку.

Експорт капіталу в післявоєнний період був невеликим. На початку 80-х рр. по величині закордонних капіталовкладень Японія займає 5-е місце. В основному капітал вивозиться у вигляді позик для покупки японських товарів, а останнім часом Японія почала вкладати капітали в розробку закордонних джерел сировини. Але і іноземні капіталовкладення в Японії теж невеликі: у руках іноземців менше 4% акціонерного капіталу Японії. Це у декілька разів менше, ніж в будь-якій з європейських країн. І це дивно, якщо врахувати, що тривалий період Японія знаходилася не тільки залежно від США, але і під її окупацією. У перші роки після війни американські корпорації не поспішали вкладати капітали у відновлення господарства цієї бідної природними ресурсами країни. Японські корпорації встали на ноги без американської допомоги. Після перших економічних успіхів Японії американські бізнесмени зацікавилися цією країною, але Японія вже захистила свою промисловість спеціальними законами. Згодом було оголошено про лібералізацію - про дозвіл іноземним капіталам проникати в ряд галузей японської промисловості. Але виявилося, що в цих галузях позиції японських підприємців настільки сильні, що іноземцям там робити явно нічого.

Японо-американські відносини

Офіційна політика проводиться МІДом Японії з урахуванням міжнародних зобов'язань Токіо і з оглядкой на старшого партнера по Пакту безпеки, і є середньою лінією між інтересами японського капіталу і Вашингтона. Неофіційна політика проводиться самим крупним японським капіталом в співпраці з Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості (МВТП). МВТП безпосередньо забезпечує задоволення потреб крупного капіталу, формульованих його організаціями (Президента найбільшої з них "Кейдайрен" навіть називають "фінансовим Прем'єр-міністром" Японії). У боротьбі "проамериканського" МІДа і "патріотичного" МВТП фінансова і чисельна перевага не на стороні офіційної дипломатії (штат МІДа значно поступається персоналу японських Торгових Представництв і філіалів компаній за рубежем). Таким чином, залишаючись формально і офіційно вірною Вашингтону, Японія в неофіційному порядку відстоює свої власні інтереси, далеко не завжди співпадаючі з американськими.

Японо-американський Союз за 4 десятиліття свого існування зазнав значні зміни по духу і букві у бік підвищення в ньому ролі Японії (позбавлення США права втручання у внутрішні справи Японії, акцент на "сумісну" відповідальність Токіо і Вашингтона за безпеку Далекого Сходу, право виходу Японії з Пакту, повернення їй адміністративних прав на архіпелаг Рюкю при збереженні там американської військової присутності і т. д.) В історії взаємостосунків двох країн неодноразово зафіксовані випадки ігнорування Вашингтоном інтересів свого союзника, що залишається все-таки на положенні "молодшого партнера", проте Токіо явно не зацікавлений в розірванні Союзу. США як і раніше цінні для Японії з економічної точки зору як найбільший ринок збуту японських товарів (до того ж в епоху "холодної війни" Токіо було спокійнішим мати над собою американську "атомну парасольку" від таких сусідів, як СРСР і КНР). В той же час, Японія