Духовний і культурний поворот Японії до Азії зримо, тобто в міжнародному масштабі, позначився з початком 70-х років, хоча йому і передували багато років підготовчої роботи. Сприяла цьому і зовнішня політика Р. Никсона, який, по вірному зауваженню М. Носова, намагався «покінчити з психологічною залежністю Японії від США, примусити її ухвалювати самостійні рішення і поставити відносини між двома країнами на рівень рівніших і звичніших відносин між союзниками». Певний успіх цього (втім, більше психологічний, ніж політичний і тим більше дипломатичний) в 70-е і особливо 80-е роки породив, зокрема, феномен «теорії [унікальності] японців» і «теорії японської культури», деякі апологети яких, не обмежуючись тим, що постулює унікальності японської цивілізації (заснованої на рисосіянні!), стверджували, що навіть мозок японців діє інакше, ніж у інших народів. Книга головного пропагандиста цієї «теорії» Т. Цуноди «Мозок японця» була негайно видана в Токіо по-англійськи, але за межами Японії її зустріли в кращому разі іронічно. Обережніші адепти подібних теорій (ніби До. Мацумото) вважають за краще говорити про унікальність «далекосхідної» або навіть ширше — «азіатської» цивілізації, протиставляючи її перш за все миру «білих», будь то Європа або Америка.

Характерною межею «азіатізациі» Японії 80 — 90-х років є колосальна притока в країну іноземців саме з цих країн, перш за все Кореї, Таїланду і Філіппін, а останнім часом з КНР. Саме за їх рахунок так збільшилася кількість проживаючих в Японії іноземців в цілому: майже на 50% з 1985 по 1992 р. А кількість студентів-іноземців, що навчаються в Японії, за цей же період зросла в три рази. Уряд активно заохочує приїзд до Японії учених, студентів і стажистів перш за все з азіатських країн, віддаючи їм перевагу перед жителями Європи і навіть США, наприклад при отриманні грантів або надходженні на магістерський і докторський курси в університети, принаймні в державні. Японія активно привертає фахівців з цих країн, особливо молодих, тим самим демонструючи добру волю бути якщо не «старшим братом», то дбайливим партнером і щирим другом. В той же час принаймні у частини майбутньої еліти Азії формуються дружні настрої до Японії, досвід якої там вивчають і цінують. Проте не секрет, що значна частина громадян цих країн приїжджає до Японії не за знаннями, а на заробітчанство. Це дешева робоча сила, згідна практично на будь-яку роботу, складає чималу конкуренцію місцевої, а наймачі (особливо з кримінальних і напівкримінальних структур) в гонитві за прибутком нерідко самі порушують законодавство або поблажливо відносяться до його порушень тими, кого вони беруть на роботу. Не дивлячись на відому поблажливість властей до іммігрантів з Азії, до них періодично застосовуються досить жорсткі заходи, як правило, що зводяться до депортації. Щорічно публікована статистика депортації іноземців з Японії впродовж вже багатьох років показує одні і ті ж тенденції. По-перше, абсолютна більшість депортуються — громадяни азіатських країн (без особливої специфікації, очевидно, з дипломатичних причин). По-друге, така ж явна більшість депортується за порушення законів про працю і недотримання візового режиму (наприклад, наймання на постійну роботу без так званої «робочої візи» або перебування в країні з простроченою візою).

Орієнтацію Японії на молодь азіатських країн важко не визнати за вдало вибрану. Нинішні двадцаті- тридцятирічні вже не сприймають всерйоз розповіді своїх дідів про війну і про «японські звірства», та зате самі вони добре пам'ятають серію демонстративних вибачень прем'єр-міністрів М. Хосокави і Т. Мураями в 1993-1995 рр. перед урядами низки країн Азії за дії Японії під час війни. Вони можуть самі приїхати до Японії, повчитися тут (на гроші японських платників податків), подивитися своїми очима, як йдуть справи в цій країні.