договором Японія визнала Курили за неї що не належать. Приналежність островів Росії, що не підписала цього договору, обумовлена попередніми Ялтинськими угодами. Таким чином, з погляду міжнародного права Токіо на острови претендувати не може. Проте проблема виникла в умовах "холодної війни", і її батьківство належить Вашингтону.
США була невигідна нормалізація радянсько-японських відносин після 1951 р., оскільки вона ставила під питання необхідність і доцільність американської військової присутності в Японії. Тому Вашингтоном був зроблений ряд заходів по торпедуванню цієї нормалізації: сенатом США при ратифікації Сан-Францисського договору була прийнята спеціальна резолюція, що "ніщо в цьому Договорі" не може тлумачитися на користь СРСР (т. е., Ю. Сахалін, Курили). Під час радянсько-японських переговорів в Москві 1956 р. Вашингтон зробив все можливе для їх зриву: у ноті держдепартаменту Токіо мовилося, що США розглядають Малі Курили (Хабомаї і Шикотан) як геологічну частину японського острова Хоккайдо, а південні острови Великої Курильської гряди як частина Японії. При цьому США загрожували Токіо не повертати Окінаву Японії, якщо остання відмовиться від вимоги до Москви "повернути" 4 острови Курильської гряди. Таким чином, США зірвали в 1956 р. можливість остаточного радянсько-японського врегулювання, а Токіо не одержав Хабомаї і Шикотан як "платня" Москви за це врегулювання. Такому результату були раді проамериканські сили в Японії, що побоювалися відходу військ США з своєї країни, що залишило б їх наодинці з сильним лівим рухом.
Спочатку інспірована Вашингтоном проблема повернення островів не мала широкої підтримки в Японії (майбутній Прем'єр-міністр країни від ЛДП Ісибаси навіть назвав галас навколо цього питання "пусканням пилу в очі"). Проте з часом проблема "північних територій" із зовнішньополітичної перетворилася на внутрішньополітичну: що втрачає поступово, але неухильно свій електорат правляча ЛДП використовує проблему відновлення "територіальної цілісності" країни для підвищення свого авторитету в умовах зростання японського націоналізму в період економічного буму. Інші партії були вимушені також удатися до цього різновиду виборчої боротьби (КПЯ так само демонструвала свій "національний" характер і незалежність від КПРС). Таким чином, склався загальнонаціональний політичний консенсус з питання про острови, незалежно від партійної приналежності. До початку 70 рр. вістря японського націоналізму, що росте, було направлено в дві протилежні сторони - проти СРСР з курильського питання, і проти США за повернення Японії адміністративних прав на архіпелаг Рюкю. У 1973 р., пов'язавши це із збереженням Пакту безпеки і активнішою участю в ньому Токіо, Вашингтон повернув Окінаву Японії (при цьому США нічого не втратили, окрім турбот про соціально-економічний розвиток Окінави, що втратила своє колишнє військово-стратегічне значення "Непотоплюваного авіаносця" США з розвитком ракетних засобів доставки ядерної зброї). З политико-психологічної точки зору американська дипломатія цим кроком створила враження, що Вашингтон йде назустріч японському націоналізму, а Москва цього робити не бажає. В результаті відбувається концентрація японського націоналізму на проблемі "північних територій", на СРСР, а потім на Росії.
Список використаної літератури:
1. Сайт www.history.kemsu.ru - стаття "Післявоєнне регулювання в окупованій Японії"
2. Сайт www.japantoday.ru:
А) стаття "Роль держави в післявоєнному економічному розвитку Японії " (Косуке Накахира)
Б) стаття "Три інтернаціоналізації Японії" (У. Молодяков)
