У VІІІ столітті провідну роль у європейських політичних і культурних справах перебрало франкське королівство. Це сталося завдяки зусиллям династії Меровінгів, що дістала ім’я від напівлегендарного засновника роду Меровія. У ній найпомітнішою постаттю був Хлодвіг, який почав із того, що охрестився зі своїм військом не за аріанським, а за католицьким обрядом, здобувши в союзники всю ієрархію католицької церкви на чолі з папою, а також досить впливове чернецтво.

Характерні риси культури раннього Середньовіччя.

Термін “середні віки” з’явився в Європі в ХV ст. і набув широкого вжитку, охоплюючи своїм змістом період від античності до Новітніх часів. Це була епоха зі своєю, не схожою ні на яку іншу систему культурних цінностей, епоха, яка виникла в хаосі великого переселення народів і залишила значний слід у культурному розвитку людства. Системоутворюючим чинником культури європейського середньовіччя стало християнство у формі капіталізму. Ідея Бога займає центральне місце. Основним принципом упорядкування світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній рівень – це світ небесний, нетлінний, вічний. Потім іде світ земний – мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню. Згідно з цією уявою, час земного життя людини і всього людства постає лише відблиском безконечного “небесного світу” та вічності “майбутнього віку”, а тому є замкненим у собі і конечним. Видатний дослідник Бахтін виразив ієрархію як вертикаль, на якій життя людини і людства лише мить. Відведений людині час її земного існування – омана. Людина не здатна осягнути ні суті своєї долі, ні долі навколишнього світу, адже все це продукт божої волі, зрозуміти яку людина не спроможна.

Культура Середньовіччя охоплює такі етапи: раннього (5-8 ст.), зрілого (9-13 ст.) та пізнього (14-16 ст.) феодалізму. Початок добі Середньовіччя поклала криза, що її пережив рим у ІІІ ст. Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константином у 324 році Нового Риму – Константинополя. У 330 р. він стає резиденцією імператора і відтоді Західна і Східна Візантія йшли у своєму розвитку різними шляхами. Відтоді почалося характерне для середніх віків змішання народів.

Своєї довершеності “середньовічна картина світу” досягла в Х-ХІІ ст.. Уява про світ носила описовий і багато в чому фантастичний характер. У цілому світ для середньовічної людини обмежувався видноколом її існування, в центрі якого була рідна домівка. Все, що було за її межами, сприймалося як “чуже” і “вороже”. Сталість у просторі стає своєрідною нормою людського життя. Людина повинна була жити там, де вона народилася. Все, що порушувало або не вписувалося в цей ідеал, сприймалося як антисоціальне. Такі життєві норми сприяли укоріненню у свідомості середньовічної людини недовіри до всього чужого і незрозумілого.

Існують 2 періоди піднесення культури раннього середньовіччя:

Остготське та вест готське відродження (VI-VII ст. ).

Королівське та оттонове відродження (ІХ-Х ст. ).

Внаслідок варварських навал занепала система торгівлі, міста. Економіка згасала, бо не було товарообміну, існували згідно законів Римської імперії стабільні спадкові професії. Існував юридичний партикуляризм – уособлення права. Для кожної етнічної групи існували різні закони. Вся культура Західної Європи перебувала під впливом католицької церкви – зверхність над світською владою у релігійному, політичному, соціальному аспекті. Програми до шкіл затверджувались католицькою церквою. Після школи здібні учні поповнювали ряди церковної ієрархії. У школах почала вивчатися філософія. Проте ці науки за церквою не повинні були відволікати від вивчення Святого письма. Блаженний у своєму творі “Сповідь” відтворив любов до Бога, а також “страх Божий”, він боровся проти язичництва. “Бог має істинне буття” – стверджує Платон, за якого зароджується неоплатонізм. За цих філософів Середньовіччя мало моральну досконалість. Бог, світ, людина пов’язані між собою.

У той же час почала формуватися схоластика як провідна течія філософської думки феодального суспільства. Головною проблемою, якою займалася схоластика, було питання співвідношення знання та віри. Висувалась теза про зверхність віри стосовно розуму. Увага до внутрішнього віту людини, вже не була надбанням лише літератури та філософії, вона проникала в сам процес богослужіння. Немало священнослужителів почали проголошувати свої проповіді мовою схвильованою, пристрасною, прагнучи не лише донести до віруючих слово Боже, а й пробудити душі..

Покровителем наук і мистецтв вважався Кассіодор. Його основний твір “Варії” – традиції Риму. Світила медицини: Гіппократ, Гален та ін. Ієрарх католицької церкви говорив, що блаженний той, хто знаходить мудрість від Бога. Утворився жанр церковної літератури – агіографія, яка пояснює долю душі після смерті.

Саме в цей час формується загальноєвропейський художній стиль, якому французькі археологи дали назву “романського”. Характерною рисою Романки було пробудження інтересу до людської особистості.

У той же час були зроблені перші літературні записи середньовічного епосу та героїчних пісень. “Пісні про Роланда” та “Пісні про мого Сіда”, які мали європейський резонанс і являли собою одну з вершин західноєвропейської середньовічної культури. “Пісня про Роланда” (1100 р.) є одним з найвизначніших творів фр. епосу, який складається із 4002 віршів. Вся оповідь пройнята ідеєю релігійної боротьби з мусульманами і особливою місією Франції в цій боротьбі. Водночас в поемі відобразились і соціально-політичні суперечності, характерні для феодалізму Х-ХІ ст..

Вершиною іспанського народного епосу стала “Пісня про мого Сіда”. Головний герой поеми Руй Діас відіграв значну