Але це завдання було поставлено в інших ускладнених історичних обставинах. Розвиток буржуазного суспільства показав, що вивільнення особи часто приводить до панування корисливих людських інтересів. Вони вважали, що для зняття цього протиріччя необхідно просвітити людину, а освічена людина, досягнувши гармонії почуття й розуму, головною життєвою метою буде вважати служіння суспільному обов’язку. Просвітителі визнавали егоїстичність природи буржуа, але сподівалися, що освітлений розумінням “розумного егоїзму”, він буде розвивати в собі якості, що наближатимуть його до інших людей.

Провідною ідеєю Просвітництва виступає розум, який опановує природу, адже вона “побудована розумно” й може бути пізнана раціональним шляхом. Особливої ваги в цей період набуває поняття гармонії, яке розглядається (разом з розумом) як основа Всесвіту. При цьому просвітителі фактично ототожнюють природне й розумове, вважаючи розум вищим виявом природності. Водночас заперечувались інші “знаряддя” пізнання світу, зокрема релігійний досвід, традиційна мудрість тощо.

Релігійній свідомості протиставлялась ідея прогресу, який приносить наука, критичний розум. Усе в ХУІІІ ст. підлягає перевірці розумом, і якщо не витримує такого екзамену, то оголошується пережитком. Підставою для такого переконання були успіхи природничих наук. Європейська наука ХУІІІ ст. своїми успіхами завдячує передусім Л.Ейлеру, чиї здобутки нерідко порівнюють із досягненнями Ньютона. Адже весь апарат класичної механіки разом із формуванням Ньютонових законів руху людство вивчає, користуючись ейлерівською інтерпретацією. Вченим написано більш як 800 праць з математики, механіки, фізики, астрономії й техніки. Монополія механіко-математичного знання була зруйнована прогресом таких дисциплін як географія, хімія, біологія.

Успіхи природничих наук сприяли поширенню думки, що науково-емпіричними методами можна вивчати не лише природу, але й суспільство та людину. Склалося уявлення, що всі прояви людської діяльності - економічні й політичні, духовні та моральні, естетичні та релігійні, - підлягають дії універсального закону природи, отже, є складовою частиною природного порядку. Не відкидаючи остаточно ідею Бога, значна частина просвітителів переосмислювала її в контексті деїзму з його провідною тезою “Закон природи

Характерною рисою Просвітництва було прагнення до перебудови всіх соціальних відносин на засадах розуму, “вічної справедливості”, рівності та інших принципів, які на думку просвітителів випливають з самої природи, з невід’ємних “природних прав” людини. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

Проблема виховання стає серцевиною філософських і соціально-політичних поглядів просвітителів. Вони закликають до створенні в суспільстві умов, сприятливих для формування цілісної, не роздертої суперечностями істоти.

Складність суспільного життя ХУІІІ ст. проявляється в особливостях образності художнього мислення, що знайшло відображення в незвичайному різноманітті, багатстві стилів і жанрів. Зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо, романтизм і сентименталізм. Ці стилі нерідко взаємоперетинаються.

В цей період в культурі країн Європи бароко вже не відіграє такої ролі, як у попередні роки. Запанувало рококо, мистецтво гедонізму. Художники й поети рококо славили життя як гонитву за швидкоплинною насолодою, як галантну гру “кохання і випадку” як свято Вакха і Венери. Отже рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне й інтимне, щире, пов’язане з побутом людини. Найбільшого свого розвитку воно набуло у галузі прикладного мистецтва. В архітектурі воно майже не використовується в конструкції споруд, але широко застосовується в плануванні та оформленні інтер’єрів. Рококо входить до інтер’єру, щоб перетворити його величавість на приємний комфорт, який відчувається в усьому: меблях, посуді, декоративних тканинах, які оздоблюють житло, бронзі, порцеляні. Асиметрія стає головною характеристикою форми. Вона створює відчуття неспокою, що напружує і бентежить.

Світовідчуття рококо - життєрадісна стихія безконечного свята. Воно створювало ілюзію безтурботного світу, в якому можна сховатися як у затишній раковині (термін рококо походить від слова “рокайль” - раковина), і перечекати негоду. Але така ілюзія була нетривкою, Безтурботність цього витонченого й егоцентричного культу емоційно-еротичної насолоди дещо потьмарується усвідомленням того, що ці радощі життя мінливі й тимчасові. Навіть у знаменитому девізі епохи “після нас хоч потоп”, за самовпевненим бравуванням ясно простежувалося передчуття загрози страшного кінця.

Особливе місце в художній культурі ХУІІІ ст. посідав класицизм, який найбільше відповідав епосі просвітництва, відзначався антифеодальною спрямованістю, а тому входив у протиріччя з аристократичним мистецтвом. Протягом століття класицизм зазнав змін.

Початок століття можна охарактеризувати як час зародження просвітительського класицизму, який у творчості Вольтера і молодого Дідро робить акцент на розумі, і в якому розпочинається формування героїчної основи у розумінні суспільного визначення людини.

Слобідська Україна – це велика територія розташована на схід від Полтави, навколо теперішнього Харкова. Так як вона була малозаселеною і беззахисною перед наскоками татар у середині 17 ст. російський царський уряд дозволив кільком хвилям українських втікачів, (що рятувалися від постійних воїн на батьківщині) осісти тут і встановити незалежне самоврядування на козацький . Наприкінці 17 ст. населення Слобідської України налічувало близько 85 тис. українців чоловічої статі, з них 22 тис. проходили військову строкову службу у козацьких полках . Східно з сусіднім Лівобережжям Слобідська Україна