поділялася на полки, названі за п’ятьма основними поселеннями: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та Ізюмський. На відміну від Лівобережжя полковники на Слабожанщині обиралися на довічний строк. Проте Москва пильно стежила за тим, щоб козаки на її кордонах не брали собі спільного ватажка, або гетьмана, політичний організм, яке у Речі Посполитій. Цар призначав воєводу з резиденції у Бєлгороді який наглядав за діями козаків і спілкувався з кожним полковником окремо. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація народних мас.
На Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. продовжували панувати феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільське господарство. На Лівобережжі та Слабожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні – пшениці. Поліпшується культура тваринства. Зростання промислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі.
Розвивалися міста, як центри економічного, політичного та культурного життя. Формувався національний національний ринок.
Проводячи колонізаторську політику царський уряд здійснював ліквідацію автономії України. На перешкоді цій політиці стояв останній гетьман України Кирило Розумовський (1750-1764 р.р.) , якому в тих умовах вдалося провести судову реформу, розпочати удосконалення козацького війська, обмежити свавілля царських чиновників.
За наполяганням Катерини Розумовський був змушений зректись гетьманства. Колегія Малоросійська на чолі з Губернатором Румянцевим провела перепис населення і государств для збільшення зборів до імперської казни.
Був скасований полковий устрій на Слобожанщині, де 1765 р. з козацьких полків утворилися регулярні гусарські полки царя. Територія Слабожанщини стала зватися Слобідсько-Українською губернією. Лівобережне козацтво реорганізувалося у 1783 р. в регулярні кавалерійські полки (карабінери).
Як писав у 1655 р. араб-християнин Павле Плетський: “Навіть селяни в Україні вміли читати й писати… а сільські священики вважали своїм обов'язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися вулицями, як бродягам…” Вищу освіту давала Київська академія та її філії у Вінниці. В академії сформувалася чітка 12-річна програма навчання, яка на різних стадіях зосереджувалася на оволодінні латинською , грецькою, церковно-слов'янською мовами, риторикою, поетикою, філософією та теологією. Викладалися також астрологія, географія, математика.
Не бракувало Україні кінця XVII ст. і книжок. В країні діяло 13 друкарень: з них дев’ять українських, три польські, одна Єврейська. В одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. підручників. Незважаючи на війни на України продовжувало розвиватися культурне життя, охоплюючи все населення.
ЛІТЕРАТУРА
Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.
Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Х., 1990, 1999..
Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К., 1992.
Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.
Хейзинга И. Осень Средневековья. – М., 1988.